Перший день
Косів – дорога на Буковель – полонина Бараня – полонина Хом’яків – гора Хом’як – полонина Хом’яків.
В 740 виїхали з Косова автобусом «Кути – Буковель», і приїхали до стежки на Хом’як в 1130. Дорога в поганому стані. На заокругленні дороги, приблизно через 1 кілометр від розвилки на Ворохту, починається маршрут на Хом’як. Тут зустрілись з Сумцовим, який приїхав сюди прямо з Сум. Направо веде широка стежка, на якій близько 50 м. можна навіть проїхати автомобілем, далі площадка, тут можливо скоро щось побудують, і зліва джерело з смачною водою. Спочатку стежка веде вище потоку Верединський,
"На стежці, початок маршрут"
"Перший привал"
а через 1 км. переходимо потік на правий берег, і далі серпантинною стежкою через кам’яні осипи і буково-ялинові ліси виходимо на полонину Бараня (1330 м). Перший привал зробили через 15 хв. на стежці,не доходячи до Верединського, але краще його робити перейшовши потік, на першому повороті серпантину, де зроблені з дерев лавочки. Можна йти серпантином, так легше але займає більше часу, можна зрізати серпантин крутими підйомами, скорочується час, але втрачаються сили. Ми йшли і так і так, без поспіху, фотографувались і милувались чудовими краєвидами,
"На серпантині"
"На полонині Бараня"
і вийшли на полонину Бараня за 3 години 7 хвилин. З цієї полонини можна розпочати безпосередній підйом (синє маркування) на вершину Хом’яка (1542м), або піти далі, майже рівною стежкою, на полонину Хом’яків. Через 5 хв. відпочинку, прихвативши дрова що тут були, ми пішли на полонину Хом’яків. Пройшовши мимо джерела з водою, пофотографувавшись на фоні Явірника,
"Хребет Явірник"
"Полонина Хом'яків"
через 10 хвилин ми були на полонині Хом’яків.
Велика і мальовнича полонина Хом’яків розміщена на плато у впадині хребта між гірськими вершинами Синяком і Хом’яком. Її розміри – 1000x200 м.–чудове місце для стоянки, тут є вода, колиба з полонинниками, що випасають худобу, доглядають за кіньми, овечками, варять смачну бринзу, але чомусь хочуть продати її в два рази дорожче, чим на Косівському базарі. Дослідивши ближній кут полонини, ми вирішили розбити табір справа на пригорочку,
"Табір"
"Тандир"
де є рівне місце для трьох наметів. Табір облаштовували до 18ї години. Чоловіки ставили намети, жінки готували вечерю. Для економії дров ми назбирали навкруги каміння і я зробив щось по типу середньоазійського тандиру.
В 18:15 чоловіча частина групи разом з дітьми вирушила на штурм Хом’яка. Без речей, ходити по кам’яних розсипах,
"Штурм Хом'яка"
"На горі Хом'як"
одне задоволення – ми пішли лівішою стежкою і були на вершині через 30 хвилин. Із вершини Хом’яка, ніби з висоти пташиного польоту, відкриваються неймовірні краєвиди.
Далеко внизу, серед гущі хмар, в мерехтливій синяві переливається зеленню лісовий океан. Ледь помітними мотузочками блищать річки і малесенькі різнобарвні дахи карпатських хат.
"Хом'як"
"Вітер на полонині"
У північно-західному напрямку простягнувся кам’янистий хребет Хом’як–Синяк–Горган Малий. За ним синіє нагий хребет Добушанки. На південному заході віддає темінню долина Прутця Поповичеського, на сході – долина Пруту, за якою купчаться і горбляться полонинські хребти Ліснові–Погар–Горді і Яворова–Рокити–Лисина Космацька. На вершині Рокити (1111м; 16 км) за доброї і погожої погоди можна побачити телевежу. Далеко на півдні видно гору Кукул (1539м; 16 км), а за всіма горами велично спостерігає крутий пік Говерли (2061м; 23 км). Повернулись з вершини, а наші кохані вже приготували смачну вечерю. За вечерею відбулась посвята Сумцова Дмитра в гірські туристи, це його перший справжній похід по горах, і надіюсь, його чекає ще не одна підкорена вершина. В 2045 сонце сховалось за Синяк, подув сильний вітер і стало дуже холодно. Одягаємо теплі речі, п’ємо смачний чай з трав та чорниць, і спати. Перший день добіг до свого логічного завершення, пішки ми пройшли 6 кілометрів.
Другий день
Полонина Хом’яків – г. Синяк (1666 м) - полонина Хом’яків.
Проснулись рано і о 6:10 всі повставали. Всю ніч дув сильний вітер,
і намет іноді притискався до землі як гуцул до гуцулки. Розвели багаття, зварили кави і смачного чаю з трав та чорниць, поснідали вчорашньою кашею і почалася нарада в Філях. За прогнозом сьогодні та завтра перемінна хмарність та короткочасні дощі, а післязавтра – зливи, грози і цілий день сильний дощ. Ми вирішили не лізти в дощ на Довбушанку, а скоротити маршрут за одним з запасних варіантів: сходити без речей на Синяк і повернутись в базовий табір, а завтра зранку вийти через Женецький водопад в Татарів. Ми розбились на дві групи, і Ніколаєнки з Сумцовим в 840 пішли на Синяк. Від полонини Хом’яків ідемо дорогою яка заводить нас у ліс, де раптово круто піднімається наверх на південний захід. Ліс із карпатських смерек та туй поступово поступається заростям альпійської сосни. Після закінчення крутого підйому в лісі ми знайшли чудове місце для стоянки: тут затишно, є джерело з смачною водою, дрова на кожному кроці – тому це не погана альтернатива ночівлі на полонині Хом’яків.
Вершина з висотою 1447 метрів.
Плай повертає на північний захід. Навкруги абсолютно змінюється пейзаж: поблизу – море альпійки і громаддя каміння, з’являються окремі кущики соковитих чорниць, брусниць і лохин. А далеко внизу серед синього марева гірського туману видно ниточки річок і хвилі хребтів, полонини і струмочки під хребтом. Зліва – село Поляниця Поповичеська і долина річки Прутця. А за долиною Прутця – вододільний хребет і кордон із Закарпаттям.
8 км. Вершина 1537. Альпійка все більше витісняється кам’яними розсипами. Зліва – долина потоку Студений, він впадає в Богдан.
За Студеним паралельно до Синяка іде хребтик із вершинами Під Томнатиком і Гострий Грунь.
9 км. Вершина 1648. Спереду надзвичайно довга
і товстезна кам’яна стіна. Стежка ледве помітна серед первозданного хаосу сірих брил. Тут панує царство доісторичного каміння, покритого сірою шкірочкою моху. Зліва, між Синяком і витоками потоку Студеного, – гора і полонина Товстий. Справа – гора Горган (1432) – найвища точка Явірника.
10 км. Гора Синяк (1666). Орієнтиром служить тріангуляційний знак на вершині гори.
"Синяк"
У нашому маршруті другого дня це найвища точка, тому тамуйте подих і милуйтесь. На півдні видно Кукульський хребет, за ним темніє найвищий хребет Українських Карпат – Чорногірський. А над усіма горами гордо возвеличуються Петрос (2020) і велична Говерла (2061; 26 км). Покриті сніговою периною, ці гори горді і байдужі до всього світу та туристів. Справа внизу – вододільний хребтик між річками Зелениця і Женець; полонина Фарфаненка на цьому хребтику. Після Фарфаненки внизу справа іде вже долина Зелениці.Піднялись на Синяк за дві години в 10:40. На вершині Синяка знову сильний вітер і починає накрапати дощ. Одягаємо теплі речі і після фото сесії в 11:15 починаємо спуск
"В цьому камінні стежка ледве вгадується"
"На фоні Хом’яка"
зворотною дорогою в базовий табір.
"Базовий табір"
"Полонина Хом’яків з боку Синяка"
В 12:15 прийшли в табір. Далі ми починаємо готувати вечерю, а родина Ламахів по нашому маршруту пішла на Синяк. Через годину почав справджуватись прогноз: спочатку з-за Явірника надійшли хмари, потім вони накрили Синяк,
а за Явірником уже періщив дощ. І як тільки він перевалив через Явірник, раптово припиняється вітер і настає повна тиша, а за п’ять хвилин нас накриває дощ. Ми поховались в намети і перечікували його хвилин сорок. Потім дощ полишив нашу полонину, але за півгодини знову повернувся, тільки вже хвилин на двадцять.
"Після першого дощу"
"Гори димлять"
Через годину повернулись Ламахи. Виявляється їх дощ накрив тільки трішки, а за негодою на полонині вони спостерігали з вершини Синяка,так як були вище хмар. Поки були на полонині, розвідали правішу стежку на Хом’як, там є більше і потужніше джерело ніж те, що на стежці між полонинами Бараня та Хом’яків. В подальшому по воду ми ходили до цього джерела. Ввечері діти та Сумцов захотіли ще раз сходити на Хом’як, але через двадцять хвилин повернулися, бо після дощу дуже мокре та слизьке каміння, мокрющий жереп і Дмитру вистачило розуму умовити дітей не лізти на вершину, а повернутися в табір. Після вечері знову смачний чай з трав та чорниць і нескінчені розмови біля багаття. Пройшли за день 8 км.
Третій день.
Полонина Хом’яків – Женецький водоспад – автодорога «Татарів-Микуличин» - Косів.
Проснулись в 6:45. Сонце. Вітру не має. Сходили по воду, розігріли сніданок, навели порядок на місці стоянки і в 9:50 вирушили в путь. Не доходячи 30 – 50 метрів до нижчої точки полонини Хом’яків, повертаємо направо і відшукуємо стежку, що через 20 метрів заводить в ліс. Починається дуже крутий спуск, після вчорашнього дощу він слизький і небезпечний. Потіємо більше ніж на підйомі. Через 55 хвилин виснажливого спуску виходимо на галявину, яку в поперечному напрямку пересікає запущена дорога.
"На галявині"
Після десятихвилинного відпочинку ідемо цією дорогою на ліво, згідно рекомендацій інтернетовського опису маршруту. Всі пишуть що це дорога до водопаду, а якщо піти направо, то вийдемо на дорогу неподалік Женецького лісництва. Спочатку пологий, ледь помітний підйом вгору по-трішки запущеній дорозі досить швидко переходить в заболочену стежку з травою по коліна. Видно що по цій стежці давно не ступала нога туриста. Згідно опису маршруту через півтора кілометри повинно бути розгалуження і необхідно звернути направо вниз, а потім знову наліво і вийдемо до водопаду. Але навкруги все так позаростало і так заболочено, що ніякого повороту направо звісно не має. В деяких членів групи з’являються думки що ми заблукали і рухаємось не в тому напрямку. Пройшовши півтори години, залишаю групу на привал, а сам відправляюсь на розвідку. Через сто метрів посилюється шум річки, а ще через 500 м дорога впирається в урвище на дні якого весело і шумно біжить Женець. Дорога повертає ліворуч і вверх, а я пішов направо вниз і досить швидко второпав на суху стежку над краєм урвища. Назад через ліс навпростець я виходжу на місце привалу і заспокоївши групу, прямуємо по стежці за течією Женця. Через 20 хвилин ми були над Женецьким водопадом, до якого згори круто вниз веде зигзагоподібна стежка, по якій ми і спустились. Таким спуском ми були дуже втомлені, ноги брудні і тому, не звертаючи увагу на численних туристів «матрацників», ми перевдягаємось і купатись під водопад. Женецький водопад зачаровує своєю красою.
В кам’яному каньйоні з висоти понад 10 метрів весело з гуркотом, шумом і гамом падає тонізуючий струмінь води, що вмить знімає втому походу любої складності. Декілька хвилин під водопадом
і ми знову в тонусі, хоч і навели переполох та «туристів» в капцях та сукнях. В очах багатьох з них я бачив заздрість нашому «дикому» відпочинку, бо ми прийшли «з гори», а не підняли свої зади з розкішних авто за 50 метрів від водопаду. За наявності часу тут можна проїхатись на канаті через Женець. Але нам потрібно встигнути на автобус, тому спаковуємо речі, перевдягаємось і прямуємо дорогою до траси Татарів – Микуличин. По дорозі проходимо мимо дачного будиночку колишнього гаранта, руки якого нічого не брали, а совість якого ніколи на прокидалась. Через 50 хвилин ми пройшли через КПП національного природного парку і, перейшовши підвісний міст через Прут, були на зупинці.
"На зупинці"
Ми пройшли близько 9 кілометрів. В 1445 ми сіли в автобус «Буковель – Кути» і через три години були в Косові. Пішохідна частина відпустки 2015 благополучно завершилась.
Косів – дорога на Буковель – полонина Бараня – полонина Хом’яків – гора Хом’як – полонина Хом’яків.
В 740 виїхали з Косова автобусом «Кути – Буковель», і приїхали до стежки на Хом’як в 1130. Дорога в поганому стані. На заокругленні дороги, приблизно через 1 кілометр від розвилки на Ворохту, починається маршрут на Хом’як. Тут зустрілись з Сумцовим, який приїхав сюди прямо з Сум. Направо веде широка стежка, на якій близько 50 м. можна навіть проїхати автомобілем, далі площадка, тут можливо скоро щось побудують, і зліва джерело з смачною водою. Спочатку стежка веде вище потоку Верединський,
"На стежці, початок маршрут"
"Перший привал"
а через 1 км. переходимо потік на правий берег, і далі серпантинною стежкою через кам’яні осипи і буково-ялинові ліси виходимо на полонину Бараня (1330 м). Перший привал зробили через 15 хв. на стежці,не доходячи до Верединського, але краще його робити перейшовши потік, на першому повороті серпантину, де зроблені з дерев лавочки. Можна йти серпантином, так легше але займає більше часу, можна зрізати серпантин крутими підйомами, скорочується час, але втрачаються сили. Ми йшли і так і так, без поспіху, фотографувались і милувались чудовими краєвидами,
"На серпантині"
"На полонині Бараня"
і вийшли на полонину Бараня за 3 години 7 хвилин. З цієї полонини можна розпочати безпосередній підйом (синє маркування) на вершину Хом’яка (1542м), або піти далі, майже рівною стежкою, на полонину Хом’яків. Через 5 хв. відпочинку, прихвативши дрова що тут були, ми пішли на полонину Хом’яків. Пройшовши мимо джерела з водою, пофотографувавшись на фоні Явірника,
"Хребет Явірник"
"Полонина Хом'яків"
через 10 хвилин ми були на полонині Хом’яків.
Велика і мальовнича полонина Хом’яків розміщена на плато у впадині хребта між гірськими вершинами Синяком і Хом’яком. Її розміри – 1000x200 м.–чудове місце для стоянки, тут є вода, колиба з полонинниками, що випасають худобу, доглядають за кіньми, овечками, варять смачну бринзу, але чомусь хочуть продати її в два рази дорожче, чим на Косівському базарі. Дослідивши ближній кут полонини, ми вирішили розбити табір справа на пригорочку,
"Табір"
"Тандир"
де є рівне місце для трьох наметів. Табір облаштовували до 18ї години. Чоловіки ставили намети, жінки готували вечерю. Для економії дров ми назбирали навкруги каміння і я зробив щось по типу середньоазійського тандиру.
В 18:15 чоловіча частина групи разом з дітьми вирушила на штурм Хом’яка. Без речей, ходити по кам’яних розсипах,
"Штурм Хом'яка"
"На горі Хом'як"
одне задоволення – ми пішли лівішою стежкою і були на вершині через 30 хвилин. Із вершини Хом’яка, ніби з висоти пташиного польоту, відкриваються неймовірні краєвиди.
Далеко внизу, серед гущі хмар, в мерехтливій синяві переливається зеленню лісовий океан. Ледь помітними мотузочками блищать річки і малесенькі різнобарвні дахи карпатських хат.
"Хом'як"
"Вітер на полонині"
У північно-західному напрямку простягнувся кам’янистий хребет Хом’як–Синяк–Горган Малий. За ним синіє нагий хребет Добушанки. На південному заході віддає темінню долина Прутця Поповичеського, на сході – долина Пруту, за якою купчаться і горбляться полонинські хребти Ліснові–Погар–Горді і Яворова–Рокити–Лисина Космацька. На вершині Рокити (1111м; 16 км) за доброї і погожої погоди можна побачити телевежу. Далеко на півдні видно гору Кукул (1539м; 16 км), а за всіма горами велично спостерігає крутий пік Говерли (2061м; 23 км). Повернулись з вершини, а наші кохані вже приготували смачну вечерю. За вечерею відбулась посвята Сумцова Дмитра в гірські туристи, це його перший справжній похід по горах, і надіюсь, його чекає ще не одна підкорена вершина. В 2045 сонце сховалось за Синяк, подув сильний вітер і стало дуже холодно. Одягаємо теплі речі, п’ємо смачний чай з трав та чорниць, і спати. Перший день добіг до свого логічного завершення, пішки ми пройшли 6 кілометрів.
Другий день
Полонина Хом’яків – г. Синяк (1666 м) - полонина Хом’яків.
Проснулись рано і о 6:10 всі повставали. Всю ніч дув сильний вітер,
і намет іноді притискався до землі як гуцул до гуцулки. Розвели багаття, зварили кави і смачного чаю з трав та чорниць, поснідали вчорашньою кашею і почалася нарада в Філях. За прогнозом сьогодні та завтра перемінна хмарність та короткочасні дощі, а післязавтра – зливи, грози і цілий день сильний дощ. Ми вирішили не лізти в дощ на Довбушанку, а скоротити маршрут за одним з запасних варіантів: сходити без речей на Синяк і повернутись в базовий табір, а завтра зранку вийти через Женецький водопад в Татарів. Ми розбились на дві групи, і Ніколаєнки з Сумцовим в 840 пішли на Синяк. Від полонини Хом’яків ідемо дорогою яка заводить нас у ліс, де раптово круто піднімається наверх на південний захід. Ліс із карпатських смерек та туй поступово поступається заростям альпійської сосни. Після закінчення крутого підйому в лісі ми знайшли чудове місце для стоянки: тут затишно, є джерело з смачною водою, дрова на кожному кроці – тому це не погана альтернатива ночівлі на полонині Хом’яків.
Вершина з висотою 1447 метрів.
Плай повертає на північний захід. Навкруги абсолютно змінюється пейзаж: поблизу – море альпійки і громаддя каміння, з’являються окремі кущики соковитих чорниць, брусниць і лохин. А далеко внизу серед синього марева гірського туману видно ниточки річок і хвилі хребтів, полонини і струмочки під хребтом. Зліва – село Поляниця Поповичеська і долина річки Прутця. А за долиною Прутця – вододільний хребет і кордон із Закарпаттям.
8 км. Вершина 1537. Альпійка все більше витісняється кам’яними розсипами. Зліва – долина потоку Студений, він впадає в Богдан.
За Студеним паралельно до Синяка іде хребтик із вершинами Під Томнатиком і Гострий Грунь.
9 км. Вершина 1648. Спереду надзвичайно довга
і товстезна кам’яна стіна. Стежка ледве помітна серед первозданного хаосу сірих брил. Тут панує царство доісторичного каміння, покритого сірою шкірочкою моху. Зліва, між Синяком і витоками потоку Студеного, – гора і полонина Товстий. Справа – гора Горган (1432) – найвища точка Явірника.
10 км. Гора Синяк (1666). Орієнтиром служить тріангуляційний знак на вершині гори.
"Синяк"
У нашому маршруті другого дня це найвища точка, тому тамуйте подих і милуйтесь. На півдні видно Кукульський хребет, за ним темніє найвищий хребет Українських Карпат – Чорногірський. А над усіма горами гордо возвеличуються Петрос (2020) і велична Говерла (2061; 26 км). Покриті сніговою периною, ці гори горді і байдужі до всього світу та туристів. Справа внизу – вододільний хребтик між річками Зелениця і Женець; полонина Фарфаненка на цьому хребтику. Після Фарфаненки внизу справа іде вже долина Зелениці.Піднялись на Синяк за дві години в 10:40. На вершині Синяка знову сильний вітер і починає накрапати дощ. Одягаємо теплі речі і після фото сесії в 11:15 починаємо спуск
"В цьому камінні стежка ледве вгадується"
"На фоні Хом’яка"
зворотною дорогою в базовий табір.
"Базовий табір"
"Полонина Хом’яків з боку Синяка"
В 12:15 прийшли в табір. Далі ми починаємо готувати вечерю, а родина Ламахів по нашому маршруту пішла на Синяк. Через годину почав справджуватись прогноз: спочатку з-за Явірника надійшли хмари, потім вони накрили Синяк,
а за Явірником уже періщив дощ. І як тільки він перевалив через Явірник, раптово припиняється вітер і настає повна тиша, а за п’ять хвилин нас накриває дощ. Ми поховались в намети і перечікували його хвилин сорок. Потім дощ полишив нашу полонину, але за півгодини знову повернувся, тільки вже хвилин на двадцять.
"Після першого дощу"
"Гори димлять"
Через годину повернулись Ламахи. Виявляється їх дощ накрив тільки трішки, а за негодою на полонині вони спостерігали з вершини Синяка,так як були вище хмар. Поки були на полонині, розвідали правішу стежку на Хом’як, там є більше і потужніше джерело ніж те, що на стежці між полонинами Бараня та Хом’яків. В подальшому по воду ми ходили до цього джерела. Ввечері діти та Сумцов захотіли ще раз сходити на Хом’як, але через двадцять хвилин повернулися, бо після дощу дуже мокре та слизьке каміння, мокрющий жереп і Дмитру вистачило розуму умовити дітей не лізти на вершину, а повернутися в табір. Після вечері знову смачний чай з трав та чорниць і нескінчені розмови біля багаття. Пройшли за день 8 км.
Третій день.
Полонина Хом’яків – Женецький водоспад – автодорога «Татарів-Микуличин» - Косів.
Проснулись в 6:45. Сонце. Вітру не має. Сходили по воду, розігріли сніданок, навели порядок на місці стоянки і в 9:50 вирушили в путь. Не доходячи 30 – 50 метрів до нижчої точки полонини Хом’яків, повертаємо направо і відшукуємо стежку, що через 20 метрів заводить в ліс. Починається дуже крутий спуск, після вчорашнього дощу він слизький і небезпечний. Потіємо більше ніж на підйомі. Через 55 хвилин виснажливого спуску виходимо на галявину, яку в поперечному напрямку пересікає запущена дорога.
"На галявині"
Після десятихвилинного відпочинку ідемо цією дорогою на ліво, згідно рекомендацій інтернетовського опису маршруту. Всі пишуть що це дорога до водопаду, а якщо піти направо, то вийдемо на дорогу неподалік Женецького лісництва. Спочатку пологий, ледь помітний підйом вгору по-трішки запущеній дорозі досить швидко переходить в заболочену стежку з травою по коліна. Видно що по цій стежці давно не ступала нога туриста. Згідно опису маршруту через півтора кілометри повинно бути розгалуження і необхідно звернути направо вниз, а потім знову наліво і вийдемо до водопаду. Але навкруги все так позаростало і так заболочено, що ніякого повороту направо звісно не має. В деяких членів групи з’являються думки що ми заблукали і рухаємось не в тому напрямку. Пройшовши півтори години, залишаю групу на привал, а сам відправляюсь на розвідку. Через сто метрів посилюється шум річки, а ще через 500 м дорога впирається в урвище на дні якого весело і шумно біжить Женець. Дорога повертає ліворуч і вверх, а я пішов направо вниз і досить швидко второпав на суху стежку над краєм урвища. Назад через ліс навпростець я виходжу на місце привалу і заспокоївши групу, прямуємо по стежці за течією Женця. Через 20 хвилин ми були над Женецьким водопадом, до якого згори круто вниз веде зигзагоподібна стежка, по якій ми і спустились. Таким спуском ми були дуже втомлені, ноги брудні і тому, не звертаючи увагу на численних туристів «матрацників», ми перевдягаємось і купатись під водопад. Женецький водопад зачаровує своєю красою.
В кам’яному каньйоні з висоти понад 10 метрів весело з гуркотом, шумом і гамом падає тонізуючий струмінь води, що вмить знімає втому походу любої складності. Декілька хвилин під водопадом
і ми знову в тонусі, хоч і навели переполох та «туристів» в капцях та сукнях. В очах багатьох з них я бачив заздрість нашому «дикому» відпочинку, бо ми прийшли «з гори», а не підняли свої зади з розкішних авто за 50 метрів від водопаду. За наявності часу тут можна проїхатись на канаті через Женець. Але нам потрібно встигнути на автобус, тому спаковуємо речі, перевдягаємось і прямуємо дорогою до траси Татарів – Микуличин. По дорозі проходимо мимо дачного будиночку колишнього гаранта, руки якого нічого не брали, а совість якого ніколи на прокидалась. Через 50 хвилин ми пройшли через КПП національного природного парку і, перейшовши підвісний міст через Прут, були на зупинці.
"На зупинці"
Ми пройшли близько 9 кілометрів. В 1445 ми сіли в автобус «Буковель – Кути» і через три години були в Косові. Пішохідна частина відпустки 2015 благополучно завершилась.
