В відпустку відправились дві сім’ї: Ніколаєнко Роман, Леся та Яна, та Ламах Олег, Оксана та Женя.
День перший.
15 липня ми виїхали о 3-й годині з гуртожитку. В 3-40 виїхали разом з Ламахами від заправкиANP. 4-57 Полтавська область, проїхали 127 км. 624 Черкаська область, проїхали 241 км. 7-00 – 7-30 сніданок перед Драбовим в посадці біля дороги. Накрапає невеликий дощик, небо затягнуте хмарами. Але за такої погоди їхати досить комфортно. В 812 древній та могутній наш Славутич – головна артерія країни річка Дніпро, проїхали 327 км. Від Черкас починається жара. 11-00 виїхали на Одеську трасу в Умані, проїхали 536 км. Обід в кафе «Роднічок» перед Одесою, готують смачно і ціни доступні, варто зупинитись. На території Молдови зупинились на ринку «Паланок», і порушуючи чинне законодавство України, купили пару кг. персиків, за що отримали нагоняй від прикордонників. Від Татарбунар до «Рассєйки» дорога дуже і дуже погана. 18-00 приїхали в «Рассєйку», проїхали 940 км.
Нас зустрів Анатолій Петрович, і як тільки поставили машини, то разом з Олегом та Петровичем зняли стрес дальньої дороги чудовим Бесарабським вином. Тільки поселились та занесли речі в кімнати і пішли на море.
В цей день був невеликий шторм і ми з задоволенням покатались на хвилях. Перший день відпустки пройшов вдало.
День другий.
На пляжі курорту «Рассєйка».
Зранку пішли на море. Були невеликі хвилі, які створювали незабутні враження від купання на матрасі. Лесю доводилось заносити в море на руках, так як з порваними зв’язками на лівій нозі, вона не могла самостійно заходити в воду. Пообідали в кафе і після відпочинку поїхали машинами на грязі соленого озера Шагини. Петрович показав як правильно шукати дозрілу грязь, та процедуру її використання. Але небо захмарилось, пішов дощ і нам довелось швидко тікати щоб не загрузли машини в болоті.
На грязях озера Шагини перед грозою.
Пройшла дуже сильна злива, в деяких будинках навіть познімало дахи, а в нас затопило кухню та подвір’я, що додало господарям багато клопоту. Але вечерю ми приготували і добре посиділи перед Олеговою кімнатою, смакуючи Бесарабське вино.
День третій, 17 липня поїздка в Вилкове.
Вилково – українська Венеція.
Виїхали в 8-35 через Татарбунари і приїхали в Вилкове в 9-23. Вчорашня негода пройшлась по всій Бесарабії, не працює мобільний зв'язок, але на вулиці випадково зустріли людину, з яким попередньо домовлялись про екскурсійне супроводження вуличками Української Венеції. На Вилковському ринку купили знаменитих і варто сказати, дуже смачних, Дунайських оселедців. А коштують 45 – 55 гр. за штучку.
Тротуари старого міста.
А потім була прогулянка на човні єриками та каналами Вилково.
Вилковський трамвайчик.
Ми вийшли в гирло Дунаю до так званого 0-го кілометру. Стомлені але задоволені ми повертались назад в «Рассєйку». Пообідавши в кафе, до вечора розслаблялись на морі, був повний штиль.
Ввечері, за келихом вина, обговорювали насичений третій день відпустки.
День четвертий, 18 липня.
Після сніданку поїхали на лікувальні грязі озера Шагини. Стояла сонячна чудова погода і ми здійснили правильну і повну процедуру лікування грязями. Ми повністю обмазались гряззю, висохли на сонці, змили грязь в озері і знову повторили цю процедуру. Оздоровившись, пообідали в кафе і до самого вечора купались в морі. Це був прощальний вечір на морі, який завершився посиденьками з дегустацією вин Бесарабії. Ми купили додому 15 літрів вина. Сп’янілі жінки пішли спати, Олег пішов шукати сина, який десь загуляв, а ми з Яною пішли на танці під живу музику, адже це був останній вечір в «Рассєйкі» в цьому році.
Скульптурна композиція на озері Шагини.
Олег з Оксаною на морі.
Чергова дегустація вина з хлібосольними господарями.
День п’ятий, 19 липня.
Зранку поснідали, за виключенням Оксани Ламах, яка ще не відійшла від вчорашньої дегустації, і, попрощавшись з господарями, в 7-40 вирушили в путь. Ми поїхали в Білгород-Дністровський. Варто звернути увагу на 20 км дороги від Татарбунарської траси до міста – якщо коротко: яма на ямі і ямою поганяє. Варто з’їхати через кювет на поле і так їхати набагато ліпше. Фортеця в Білгород-Дністровську варта того, щоб проїхати поганою дорогою. Це неприступна велична споруда, побудована ще генуезцями, зачаровує своєю могутністю та досконалістю. А які чудові краєвиди відкриваються з мурів фортеці. 30 гривень з людини і подих віків окутує нас в середньовічні костюми лицарів та їхніх королев серця. Поки дами воссідали на троні, чоловіки в рицарських обладунках, з зброєю в руках захищали їх спокій. Легко й невимушено почуваєш себе в фортеці, але час повертатися до своїх залізних коней і вирушати в дорогу. Виїхали в 11-46 і, щоб не їхати через Одесу, назад повертались Кишинівською трасою до Татарбунарської дороги, і через «Паланок» виїхали на окружну Одеси. Заправились на «Окко» і там же пообідали, хоча кухня залишає бажати кращого, в 14-00 виїхали з заправки і в 14-05 вже були на Одеській трасі Е-95. В 15-38 почалась Миколаївська область. В 16-16 почалась Черкаська область. Мінус сто гривень в Умані в карман ДАІ, а так Одеська траса вражень не лишила: помірно жарко, голо, гладко. В 17-04 почалась Вінницька область. В 19-45 почалась Хмельницька область. Трохи нервую, бо бачу що не вкладуємось засвітла доїхати до точки призначення. Перед Хмельницьким вирішили їхати старим маршрутом через Ярмолинці, тим більше і навігатор туди веде. За Ярмолинцями почало сіріти, в Сатанів заїхали по-темному. До Збручанських водопадів доїхали в 22-10, проїхавши від Сум рівно 2000 км. Знайшли чудове місце для стоянки, повечеряли салом, помідорами та хлібом і втомлені, але задоволені лягли спати. Перша ніч в палатках. Вночі намагався накрапати дощик, але зовсім маленький.
Білгород-Дністровська фортеця.
Рицарська епоха.
На фортечних мурах.
День шостий, 20 липня.
Ранок на стоянці під Сатановим.
Встали в 6-30, і тільки тепер роздивились яке чудове місце для стоянки вибрали. Обладнаний в кущах санвузол, місце для вмивання з саморобним рукомийником, рівна площадка під палатки, місце для стоянки автомобілів. І ми зробили свій вклад в цю інфраструктуру – обладнали безпечне, надійне і естетиче кострище. Заготовили дрова, приготували сніданок на вогнищі і пішли купатись на водопади. Той хто один раз побував на Збручанських водопадах намагатиметься ще і ще приїздити сюди щоб знову і знову отримувати заряд бадьорості і здоров’я. Пообідали в своєму обладнаному таборі, склали речі і знову пішли купатися в водопаді. В 16-09 виїхили з водопадів в Карпати. В 18-30 почалась Івано-Франківська область, проїхали 120 км. Заправки «Вог» та «Окко» є в Городенко, в Тростянці перед Рожневим. В 20-00 ми в Косові на вулиці Ірчана 35, проїхали 200км.
Супермасаж на Збручанських водопадах.
День сьомий, 21 липня, субота.
Зранку сходили на знаменитий Косівський етнографічний ринок. В обід зустрілись з моїм двоюрідним братом Юрою та племінницею Улянкою, а після обіду пішли купатись на Рибницю. Вечір пройшов під акомпонемент коньяку.
День восьмий, 22 липня, неділя.
Встали о шостій ранку, бо планували йти в похід в гори. Але на дворі йде дощ, хребет Голиця вкритий хмарами, температура +13оС і ми вирішили в негоду в гори не йти. Додався додатковий день відпочинку. Ввечері Юра поїхав в Чернівці, а ми залишились на господарстві.
День дев’ятий, 23 липня, понеділок.
Вчора цілий день і ніч йшов дощ. Встали знову в шість ранку, але на дворі моросить, Голиця в хмарах і ми знову вирішили відпочивати в сухому та теплому будинку. З обіду дощ припинився, ми з Яною сходили на гуки.
День десятий, 24 липня, вівторок.
Нарешті гори розпогодились. Леся зі своїми порваними зв’язками залишається в Косові, а я з Яною та Олег з Оксаною і Женя Ламахи вирушаємо в гори. Ми йдемо на автостанцію, сідаємо на автобус, що прямує до Вижниці і їдемо до Черемошу. Виходимо за мостом через річку і, вернувшись трішки назад, прямуємо дорогою, що веде через село Виженку до перевалу Німчич. Дорога поступово піднімається вгору вздовж річки Виженка проти її течії. Заслуговує на увагу по праву руку від дороги церква Івана Сучавського. Це типова гуцульська дерев’яна трьохкупольна церква досить цікавої архітектури, але на сьогоднішній день вона вкрита бляхою. Після короткого відпочинку прямуємо далі і крутим підйомом виходимо на перевал Німчич. Від Вижниці до перевалу близько 8 кілометрів. Відпочиваємо біля ресторанного комплексу «Перевал Німчич». Тут красиві різьблені фігури звірів, гуцулів та гуцулок, стенди з інформацією про географічне та історичне значення перевалу. Окремий стенд присвячений В.І. Чапаєву, який в 1915 році в боях на перевалі був поранений. Після тривалого відпочинку та перекусу піднімаємося у південному напрямку дорогою з бетонних плит, що оминає бугельний підйомник. Від каплички стежка що веде лівіше траверсує гору Просічну і виведе до полонини над «Протятим Камінням». Ми ж ідемо правіше, дуже круто піднімаючись на гребінь хребта і вже ним виходимо на Просічну (918 м). Цей шлях важчий, але з нього відкриваються чудові краєвиди (а ми ж за цим сюди і пішли) на долину Черемошу, Сокільський хребет, хребет Писаного Каменю, Гринявські гори (г. Скупова), Чорногору. Враження неймовірні. Далі хребтом виходимо на полонину над «Протятим Камінням». Стомлений тривалим переходом Женя залишається на полонині, а ми, стежкою що веде праворуч і дещо назад, ідемо до скелі «Соколине Око». Стежка виводить на майже рівний майданчик над яким з двох боків піднімаються височенні скелі. Найбільшим дивом і окрасою цього кам’яного комплексу є велетенська арка Соколиного ока. Боже, яка тут краса! Згідно легенд в давні часи тут знаходили прихисток опришки Олекси Довбуша. Залишивши Оксану внизу, ми з Олегом та Яною піднялися на вершину арки. Потім повернулися на полонину і далі з речами пішли до наступного комплексу – «Протяте Каміння». Тут полазили по розщелинах, поїли чорниць і, пройшовши далі лісом, мимо ще однієї скелі, вийшли до верхніх хат села Розтоки. Справа біля покинутого будинку є колодязь зі смачною водою (це найближче джерело до полонини над «Протятим Камінням»). Після короткого відпочинку спускаємось стежкою вниз через сад в північно-західному напрямку до Смугарських (Буковинських) водоспадів. Поки йшли садом, насолоджувались ароматом цілющих карпатських луків, а коли звернули правіше до потоку Смугарський, пізнали всі «переваги» цивілізації. Спустошлива вирубка лісів на цих схилах і захаращення території лісовозами та недостатня кількість дощів - і від водопаду залишилась одна цівочка та невеличке болотце внизу. Не знайшовши нормального місця для стоянки спускаємось нижче по кам’яному руслу потоку Смугарський і зустрічаємо гуцулку яка пропонує зупинитись в неї на подвір’ї. Але для цього нам довелося з добрих півгодини йти з нею під гору, а подвір’я виявилось добротним обійстям що розмістилось на гребні хребта шириною від 10 до 20 метрів. Палатки довелось ставити на стежці, бо по обидві сторони були стрімкі схили. І як тут люди виживають? Але перевагою такого життя є повне і цілковите єднання з природою. З вдячністю за лікарську консультацію господарі пригостили нас найсмачнішим медом який я пробував у своєму житті. Стомлені діти після вечері пішли спати,а ми з Олегом та Оксаною ще довго сиділи біля ватри.
«…Тихо-тихо, нечутними кроками наближаєть ся вечір. Повагом, в царственній величи підіймається місяць з-за Синиць, і Бог зна звідки, мов ангельський сьпів, ледве-ледве доносить ся трембітанє… Високо-високо підіймаєть ся вільним полетом рідна гірська мельодия; переплететь ся з зітханням сонних уже вершин і, відбивши ся від далеких ледве синіючих хребтів, вернеть ся назад, блакитна, прозоро-чиста, вся пронизана тими високими променями, що біжать же десь там, в недоступній тишині і освітлюють, мабуть, дашок на найвищій стаї в Чорногорі… І жура якась ущемить серце кожного хто чує сі невидимі звуки. Стане, тихо зітхне… «Господи! Чому так красно на Твоїм сьвіті…». Гнат Хоткевич «Камінна душя» повість Чернівцї, 1911.» (Мовою оригіналу).
Десятий день виявився дуже багатим на враження, да і пройшли ми близько 14 кілометрів.
На перевалі Німчич.
Дорога на Просічну.
Долина Черемошу з Просічної.
Хребти Покутсько-Буковинських Карпат.
Скеля «Соколине око».
Стежкою до «Протятого каміння».
Грілась на сонечку.
Висихаючий «Смугарський» водоспад.
Руслом висохлої річки.
Готуємо вечерю після важкого переходу.
День одинадцятий, 25 липня, середа.
Зранку нас розбудило сонце своїми яскравими променями. Була восьма година, а господарі вже піднімалися зі схилів гори після вранішнього сінокосу на сніданок. Заможним може бути тільки працьовитий гуцул. Після сніданку, приготовленому на вогнищі, як і вечеря, ми поволі склали речі, попрощалися з гостинними господарями, які не взяли грошей ні за дрова, ні за надане місце для ночівлі, і почали спуск вниз в село Розтоки. Дорога від стоянки до Черемошу в нас зайняла дві години, і це ж ми рухались вниз. Через 20 хвилин нас підібрав автобус, що йшов на Вижницю, а від моста через Черемош перед Вижницею, хвилин через 10, нас взяв автобус що йшов на Косів. Через годину наша подорож Буковинськими Карпатами закінчилась.
Дорога в селі Розтоки.
День дванадцятий, 26 липня, четвер.
Цей день присвятили відпочинку та підготовці до подальшого маршруту. Просушили та провітрили речі з походу, мили, чистили, прали – справжній «чистий четвер». Після цього ходили купатись на річку. Карпатський цикл відпочинку добігає до свого завершення.
День тринадцятий, 27 липня, п’ятниця.
Зранку снідаємо, складаємо речі в машини і в 10-11 визджаємо з Косова на Львів. В 10-50 проїхали Коломию, в 11-15 – Отинія, в 11-40 – Івано-Франківськ, а далі о 12-06 – древній Галич. За 4 кілометри від міста Музей історії Галича, працює з 9 до 17, екскурсійне обслуговування з 10-00. Проїхали мимо Бурштинської ГЕС, і в 12-43 проїхали Рогатин і в 13-11 на пагорбах за Рогатином зупинились на каву та перекус. В 13-21 проїхали знак Львівська область, а в 13-57 були вже на об’їзній дорозі Львова з боку Бібрки а ще через 20 хвилин були у Львові на Стрийській біля монументу. Дорога від Косова до Львова місцями терпима, а місцями нікудишня, але проїхали її без особливих пригод. Відпочинок у Львові потребує окремого опису. А дорога зі Львову в Суми через Рівне – Житомир – Київ – Пирятин зайняла 11 годин 40 хвилин, проїхали при цьому 912 кілометрів.
Відпочинок 2012 вдався на славу!
День перший.
15 липня ми виїхали о 3-й годині з гуртожитку. В 3-40 виїхали разом з Ламахами від заправкиANP. 4-57 Полтавська область, проїхали 127 км. 624 Черкаська область, проїхали 241 км. 7-00 – 7-30 сніданок перед Драбовим в посадці біля дороги. Накрапає невеликий дощик, небо затягнуте хмарами. Але за такої погоди їхати досить комфортно. В 812 древній та могутній наш Славутич – головна артерія країни річка Дніпро, проїхали 327 км. Від Черкас починається жара. 11-00 виїхали на Одеську трасу в Умані, проїхали 536 км. Обід в кафе «Роднічок» перед Одесою, готують смачно і ціни доступні, варто зупинитись. На території Молдови зупинились на ринку «Паланок», і порушуючи чинне законодавство України, купили пару кг. персиків, за що отримали нагоняй від прикордонників. Від Татарбунар до «Рассєйки» дорога дуже і дуже погана. 18-00 приїхали в «Рассєйку», проїхали 940 км.
Нас зустрів Анатолій Петрович, і як тільки поставили машини, то разом з Олегом та Петровичем зняли стрес дальньої дороги чудовим Бесарабським вином. Тільки поселились та занесли речі в кімнати і пішли на море.
В цей день був невеликий шторм і ми з задоволенням покатались на хвилях. Перший день відпустки пройшов вдало.
День другий.
На пляжі курорту «Рассєйка».
Зранку пішли на море. Були невеликі хвилі, які створювали незабутні враження від купання на матрасі. Лесю доводилось заносити в море на руках, так як з порваними зв’язками на лівій нозі, вона не могла самостійно заходити в воду. Пообідали в кафе і після відпочинку поїхали машинами на грязі соленого озера Шагини. Петрович показав як правильно шукати дозрілу грязь, та процедуру її використання. Але небо захмарилось, пішов дощ і нам довелось швидко тікати щоб не загрузли машини в болоті.
На грязях озера Шагини перед грозою.
Пройшла дуже сильна злива, в деяких будинках навіть познімало дахи, а в нас затопило кухню та подвір’я, що додало господарям багато клопоту. Але вечерю ми приготували і добре посиділи перед Олеговою кімнатою, смакуючи Бесарабське вино.
День третій, 17 липня поїздка в Вилкове.
Вилково – українська Венеція.
Виїхали в 8-35 через Татарбунари і приїхали в Вилкове в 9-23. Вчорашня негода пройшлась по всій Бесарабії, не працює мобільний зв'язок, але на вулиці випадково зустріли людину, з яким попередньо домовлялись про екскурсійне супроводження вуличками Української Венеції. На Вилковському ринку купили знаменитих і варто сказати, дуже смачних, Дунайських оселедців. А коштують 45 – 55 гр. за штучку.
Тротуари старого міста.
А потім була прогулянка на човні єриками та каналами Вилково.
Вилковський трамвайчик.
Ми вийшли в гирло Дунаю до так званого 0-го кілометру. Стомлені але задоволені ми повертались назад в «Рассєйку». Пообідавши в кафе, до вечора розслаблялись на морі, був повний штиль.
Ввечері, за келихом вина, обговорювали насичений третій день відпустки.
День четвертий, 18 липня.
Після сніданку поїхали на лікувальні грязі озера Шагини. Стояла сонячна чудова погода і ми здійснили правильну і повну процедуру лікування грязями. Ми повністю обмазались гряззю, висохли на сонці, змили грязь в озері і знову повторили цю процедуру. Оздоровившись, пообідали в кафе і до самого вечора купались в морі. Це був прощальний вечір на морі, який завершився посиденьками з дегустацією вин Бесарабії. Ми купили додому 15 літрів вина. Сп’янілі жінки пішли спати, Олег пішов шукати сина, який десь загуляв, а ми з Яною пішли на танці під живу музику, адже це був останній вечір в «Рассєйкі» в цьому році.
Скульптурна композиція на озері Шагини.
Олег з Оксаною на морі.
Чергова дегустація вина з хлібосольними господарями.
День п’ятий, 19 липня.
Зранку поснідали, за виключенням Оксани Ламах, яка ще не відійшла від вчорашньої дегустації, і, попрощавшись з господарями, в 7-40 вирушили в путь. Ми поїхали в Білгород-Дністровський. Варто звернути увагу на 20 км дороги від Татарбунарської траси до міста – якщо коротко: яма на ямі і ямою поганяє. Варто з’їхати через кювет на поле і так їхати набагато ліпше. Фортеця в Білгород-Дністровську варта того, щоб проїхати поганою дорогою. Це неприступна велична споруда, побудована ще генуезцями, зачаровує своєю могутністю та досконалістю. А які чудові краєвиди відкриваються з мурів фортеці. 30 гривень з людини і подих віків окутує нас в середньовічні костюми лицарів та їхніх королев серця. Поки дами воссідали на троні, чоловіки в рицарських обладунках, з зброєю в руках захищали їх спокій. Легко й невимушено почуваєш себе в фортеці, але час повертатися до своїх залізних коней і вирушати в дорогу. Виїхали в 11-46 і, щоб не їхати через Одесу, назад повертались Кишинівською трасою до Татарбунарської дороги, і через «Паланок» виїхали на окружну Одеси. Заправились на «Окко» і там же пообідали, хоча кухня залишає бажати кращого, в 14-00 виїхали з заправки і в 14-05 вже були на Одеській трасі Е-95. В 15-38 почалась Миколаївська область. В 16-16 почалась Черкаська область. Мінус сто гривень в Умані в карман ДАІ, а так Одеська траса вражень не лишила: помірно жарко, голо, гладко. В 17-04 почалась Вінницька область. В 19-45 почалась Хмельницька область. Трохи нервую, бо бачу що не вкладуємось засвітла доїхати до точки призначення. Перед Хмельницьким вирішили їхати старим маршрутом через Ярмолинці, тим більше і навігатор туди веде. За Ярмолинцями почало сіріти, в Сатанів заїхали по-темному. До Збручанських водопадів доїхали в 22-10, проїхавши від Сум рівно 2000 км. Знайшли чудове місце для стоянки, повечеряли салом, помідорами та хлібом і втомлені, але задоволені лягли спати. Перша ніч в палатках. Вночі намагався накрапати дощик, але зовсім маленький.
Білгород-Дністровська фортеця.
Рицарська епоха.
На фортечних мурах.
День шостий, 20 липня.
Ранок на стоянці під Сатановим.
Встали в 6-30, і тільки тепер роздивились яке чудове місце для стоянки вибрали. Обладнаний в кущах санвузол, місце для вмивання з саморобним рукомийником, рівна площадка під палатки, місце для стоянки автомобілів. І ми зробили свій вклад в цю інфраструктуру – обладнали безпечне, надійне і естетиче кострище. Заготовили дрова, приготували сніданок на вогнищі і пішли купатись на водопади. Той хто один раз побував на Збручанських водопадах намагатиметься ще і ще приїздити сюди щоб знову і знову отримувати заряд бадьорості і здоров’я. Пообідали в своєму обладнаному таборі, склали речі і знову пішли купатися в водопаді. В 16-09 виїхили з водопадів в Карпати. В 18-30 почалась Івано-Франківська область, проїхали 120 км. Заправки «Вог» та «Окко» є в Городенко, в Тростянці перед Рожневим. В 20-00 ми в Косові на вулиці Ірчана 35, проїхали 200км.
Супермасаж на Збручанських водопадах.
День сьомий, 21 липня, субота.
Зранку сходили на знаменитий Косівський етнографічний ринок. В обід зустрілись з моїм двоюрідним братом Юрою та племінницею Улянкою, а після обіду пішли купатись на Рибницю. Вечір пройшов під акомпонемент коньяку.
День восьмий, 22 липня, неділя.
Встали о шостій ранку, бо планували йти в похід в гори. Але на дворі йде дощ, хребет Голиця вкритий хмарами, температура +13оС і ми вирішили в негоду в гори не йти. Додався додатковий день відпочинку. Ввечері Юра поїхав в Чернівці, а ми залишились на господарстві.
День дев’ятий, 23 липня, понеділок.
Вчора цілий день і ніч йшов дощ. Встали знову в шість ранку, але на дворі моросить, Голиця в хмарах і ми знову вирішили відпочивати в сухому та теплому будинку. З обіду дощ припинився, ми з Яною сходили на гуки.
День десятий, 24 липня, вівторок.
Нарешті гори розпогодились. Леся зі своїми порваними зв’язками залишається в Косові, а я з Яною та Олег з Оксаною і Женя Ламахи вирушаємо в гори. Ми йдемо на автостанцію, сідаємо на автобус, що прямує до Вижниці і їдемо до Черемошу. Виходимо за мостом через річку і, вернувшись трішки назад, прямуємо дорогою, що веде через село Виженку до перевалу Німчич. Дорога поступово піднімається вгору вздовж річки Виженка проти її течії. Заслуговує на увагу по праву руку від дороги церква Івана Сучавського. Це типова гуцульська дерев’яна трьохкупольна церква досить цікавої архітектури, але на сьогоднішній день вона вкрита бляхою. Після короткого відпочинку прямуємо далі і крутим підйомом виходимо на перевал Німчич. Від Вижниці до перевалу близько 8 кілометрів. Відпочиваємо біля ресторанного комплексу «Перевал Німчич». Тут красиві різьблені фігури звірів, гуцулів та гуцулок, стенди з інформацією про географічне та історичне значення перевалу. Окремий стенд присвячений В.І. Чапаєву, який в 1915 році в боях на перевалі був поранений. Після тривалого відпочинку та перекусу піднімаємося у південному напрямку дорогою з бетонних плит, що оминає бугельний підйомник. Від каплички стежка що веде лівіше траверсує гору Просічну і виведе до полонини над «Протятим Камінням». Ми ж ідемо правіше, дуже круто піднімаючись на гребінь хребта і вже ним виходимо на Просічну (918 м). Цей шлях важчий, але з нього відкриваються чудові краєвиди (а ми ж за цим сюди і пішли) на долину Черемошу, Сокільський хребет, хребет Писаного Каменю, Гринявські гори (г. Скупова), Чорногору. Враження неймовірні. Далі хребтом виходимо на полонину над «Протятим Камінням». Стомлений тривалим переходом Женя залишається на полонині, а ми, стежкою що веде праворуч і дещо назад, ідемо до скелі «Соколине Око». Стежка виводить на майже рівний майданчик над яким з двох боків піднімаються височенні скелі. Найбільшим дивом і окрасою цього кам’яного комплексу є велетенська арка Соколиного ока. Боже, яка тут краса! Згідно легенд в давні часи тут знаходили прихисток опришки Олекси Довбуша. Залишивши Оксану внизу, ми з Олегом та Яною піднялися на вершину арки. Потім повернулися на полонину і далі з речами пішли до наступного комплексу – «Протяте Каміння». Тут полазили по розщелинах, поїли чорниць і, пройшовши далі лісом, мимо ще однієї скелі, вийшли до верхніх хат села Розтоки. Справа біля покинутого будинку є колодязь зі смачною водою (це найближче джерело до полонини над «Протятим Камінням»). Після короткого відпочинку спускаємось стежкою вниз через сад в північно-західному напрямку до Смугарських (Буковинських) водоспадів. Поки йшли садом, насолоджувались ароматом цілющих карпатських луків, а коли звернули правіше до потоку Смугарський, пізнали всі «переваги» цивілізації. Спустошлива вирубка лісів на цих схилах і захаращення території лісовозами та недостатня кількість дощів - і від водопаду залишилась одна цівочка та невеличке болотце внизу. Не знайшовши нормального місця для стоянки спускаємось нижче по кам’яному руслу потоку Смугарський і зустрічаємо гуцулку яка пропонує зупинитись в неї на подвір’ї. Але для цього нам довелося з добрих півгодини йти з нею під гору, а подвір’я виявилось добротним обійстям що розмістилось на гребні хребта шириною від 10 до 20 метрів. Палатки довелось ставити на стежці, бо по обидві сторони були стрімкі схили. І як тут люди виживають? Але перевагою такого життя є повне і цілковите єднання з природою. З вдячністю за лікарську консультацію господарі пригостили нас найсмачнішим медом який я пробував у своєму житті. Стомлені діти після вечері пішли спати,а ми з Олегом та Оксаною ще довго сиділи біля ватри.
«…Тихо-тихо, нечутними кроками наближаєть ся вечір. Повагом, в царственній величи підіймається місяць з-за Синиць, і Бог зна звідки, мов ангельський сьпів, ледве-ледве доносить ся трембітанє… Високо-високо підіймаєть ся вільним полетом рідна гірська мельодия; переплететь ся з зітханням сонних уже вершин і, відбивши ся від далеких ледве синіючих хребтів, вернеть ся назад, блакитна, прозоро-чиста, вся пронизана тими високими променями, що біжать же десь там, в недоступній тишині і освітлюють, мабуть, дашок на найвищій стаї в Чорногорі… І жура якась ущемить серце кожного хто чує сі невидимі звуки. Стане, тихо зітхне… «Господи! Чому так красно на Твоїм сьвіті…». Гнат Хоткевич «Камінна душя» повість Чернівцї, 1911.» (Мовою оригіналу).
Десятий день виявився дуже багатим на враження, да і пройшли ми близько 14 кілометрів.
На перевалі Німчич.
Дорога на Просічну.
Долина Черемошу з Просічної.
Хребти Покутсько-Буковинських Карпат.
Скеля «Соколине око».
Стежкою до «Протятого каміння».
Грілась на сонечку.
Висихаючий «Смугарський» водоспад.
Руслом висохлої річки.
Готуємо вечерю після важкого переходу.
День одинадцятий, 25 липня, середа.
Зранку нас розбудило сонце своїми яскравими променями. Була восьма година, а господарі вже піднімалися зі схилів гори після вранішнього сінокосу на сніданок. Заможним може бути тільки працьовитий гуцул. Після сніданку, приготовленому на вогнищі, як і вечеря, ми поволі склали речі, попрощалися з гостинними господарями, які не взяли грошей ні за дрова, ні за надане місце для ночівлі, і почали спуск вниз в село Розтоки. Дорога від стоянки до Черемошу в нас зайняла дві години, і це ж ми рухались вниз. Через 20 хвилин нас підібрав автобус, що йшов на Вижницю, а від моста через Черемош перед Вижницею, хвилин через 10, нас взяв автобус що йшов на Косів. Через годину наша подорож Буковинськими Карпатами закінчилась.
Дорога в селі Розтоки.
День дванадцятий, 26 липня, четвер.
Цей день присвятили відпочинку та підготовці до подальшого маршруту. Просушили та провітрили речі з походу, мили, чистили, прали – справжній «чистий четвер». Після цього ходили купатись на річку. Карпатський цикл відпочинку добігає до свого завершення.
День тринадцятий, 27 липня, п’ятниця.
Зранку снідаємо, складаємо речі в машини і в 10-11 визджаємо з Косова на Львів. В 10-50 проїхали Коломию, в 11-15 – Отинія, в 11-40 – Івано-Франківськ, а далі о 12-06 – древній Галич. За 4 кілометри від міста Музей історії Галича, працює з 9 до 17, екскурсійне обслуговування з 10-00. Проїхали мимо Бурштинської ГЕС, і в 12-43 проїхали Рогатин і в 13-11 на пагорбах за Рогатином зупинились на каву та перекус. В 13-21 проїхали знак Львівська область, а в 13-57 були вже на об’їзній дорозі Львова з боку Бібрки а ще через 20 хвилин були у Львові на Стрийській біля монументу. Дорога від Косова до Львова місцями терпима, а місцями нікудишня, але проїхали її без особливих пригод. Відпочинок у Львові потребує окремого опису. А дорога зі Львову в Суми через Рівне – Житомир – Київ – Пирятин зайняла 11 годин 40 хвилин, проїхали при цьому 912 кілометрів.
Відпочинок 2012 вдався на славу!
