Молодан Игорь: Сообщения

Корпоративні автономки дають можливість об'єднати амбіції та здібності кожного члена команди для досягнення єдиної мети. Такий відпочинок зближує співробітників, підвищує мотивацію, дає заряд енергії для подальшої успішної роботи і досягнення грандіозних висот.

Вперше на теренах нашої Батьківщини така автономка була проведена в українській пустелі під Херсоном. Її учасниками стали топ-менеджмент торгово-розважального комплексу «Європа», розташованого в Кременчузі. Корпоративний тренінг став першим свого роду тренінгом з командоутворення поєднаний із зануренням його учасників в ізольовану дику місцевість з обмеженими природними ресурсами.



Перший день автономки

Група в кількості 10 чоловік, включаючи тренера-психолога з командоутворення, прибула в обумовлене місце, поблизу Олешківських пісків, де інструктор по автономному виживання познайомився з кожним із учасників майбутньої експедиції, роздав необхідний довідковий матеріал і карти місцевості. Після знайомства з групою було проведено короткий інструктаж щодо заходів безпеки при пересуванні і поведінці в дикій місцевості, доведені деякі елементи майбутньої автономки (орієнтування, способи пересування і т.д), роз'яснені цілі і завдання тренінгу.

Орієнтовно о 13.00 група, вибравши зі свого складу старшого, попрямувала на чолі з ним в зазначену гідом-інструктором на карті точку.
Основною метою було дістатися до центру пустелі, який знаходиться в 7,5 км від кордонів пустелі, і встановити на найвищому кучугурі прапор компанії. Задача не складна, але з огляду на непідготовленість учасників переходу, забирає певний час.

Спочатку група пересувалася хаотично, не піклуючись про своє місце в складі команди, відстаючи і розтягуючись. Проте, колектив відразу прийняв тактику взаємодопомоги та взаємопідтримки. Члени команди допомагали один одному долати важкі підйоми, збирати по дорозі їстівні запаси.





Маршрут проходив по бездоріжжю, тому пересуватися, місцями, було досить складно. Але командир групи, відпрацювавши навички орієнтування по Сонцю і часу, вів групу практично точно, з невеликим відхиленням вправо від лінії заданого шляху. Позначалася відсутність знань у виправленні помилок при ухиленні.

Швидкість пересування в цій місцевості не перевищує 3 км на годину, тому до місця першого нічлігу група дісталася в 17 годин, за 1,5 години до заходу Сонця, подолавши по карті близько 6 км. Але з урахуванням рельєфу місцевості – усі десять кілометрів.

Скинувши спорядження, хлопці відразу включилися у вирішення побутових завдань. Частина вирушила за дровами, частина почала розводити багаття. Через 30 хвилин дрова були заготовлені, а вогнище розпалене. У даній місцевості досить багато березового сухостою, тому проблем з дровами не виникало.

Третя частина групи підготувала майданчик для ночівлі, очистивши ділянку і вирівнявши пісок.





Після того як всі приготування були завершені, учасники тренінгу розташувалися по периметру навколо багаття і заглибилися в психологічні аспекти командоутворення, які проводив досвідчений психолог.

Перед відпочинком були призначені на ніч чергові, в обов'язки яких входила охорона групи від хижаків (головним чином від вовків) і підтримка горіння вогнища.

Попивши гарячого вітамінного напою із соснових шишок, усі, за винятком двох чергових, пішли спати.
Ніч видалася прохолодною, спати доводилося на холодному і вологому піску, тому до ранку усі підмерзли. Найбільше пощастило черговим, які мали можливість грітися біля вогнища.

Другий день автономки

Ранок зустрів інеєм і відвертим холодом. Близько 7 години всі вже грілися біля багаття, обговорюючи проведену ніч, так як переважної більшісті ночувати в таких умовах довелося вперше.

Дивно було, що ніхто не скаржився - чулися жарти і здоровий оптимізм. З ранку знову заварили соснового напою, і тренер з командоутворення провела своє чергове заняття.

Знайшовши непогане джерело води у формі воронки від снаряду, де зібралася грунтова вода, були проведені ранкові гігієнічні процедури, після чого, в 11 годин група була готова на підкорення центру пустелі і встановлення прапора своєї компанії. Розібравши попередні помилки в орієнтуванні і пересуванні групи, інструктор нагадав про питний режим, так як на чотири дні дозволялося брати лише 2 літри води, і визначив нового направляючого, який повинен був продовжити вести групу до мети.





Через 40 хвилин, і пройдених два кілометри, група дісталася до центру пустелі, відхилившись вправо всього метрів на 300, що дуже непогано для непідготовлених до орієнтування людей.

В 12 годин прапор компанії був встановлений на найвищому кучугурі, а під ним закопана капсула із побажаннями, завданнями та цілями для кожного члена колективу на наступний рік. Провівши на вершині близько двох годин, група вирушила в перпендикулярному від лінії заданого шляху напрямку, де через 30 хвилин знайшлося нове місце для ночівлі.

Особливо всім сподобався полуденний відпочинок під теплим сонечком. Вночі в заморозках повноцінно відпочити важко, тому було дуже важливо виспатися вднь в теплий період.

Після трьох годинного відпочинку кожному учаснику експедиції належало навчитися розводити багаття і готувати своє місце до ночівлі. В даному місці було прийнято рішення спорудити «ліжко на вугіллі». Для цього була розчищена площадка на всіх учасників автономки, потім викопана загальна ніша, в якій кожен розпалив самостійно багаття. Для розпалювання були запропоновані: коробок з мокрими сірниками, коробок з трьома сухими сірниками, турбозажигалка, кресало, магній з кремнієм, звичайна запальничка. Самому сміливому належало добувати вогонь тертям.





Розпалити багаття вийшло у кожного по-різному, але усі, рано чи пізно, впоралися зі своїм завданням, і до 17 години дев`ять багать горіло в шаховому порядку на місці майбутнього «ліжка на вугіллі». Зверху розгорівшогося багаття були укладені сухі стовбури беріз для утворення вугілля. Для їх прогорання потрібно було близько двох годин, тому тренер-психолог на цей час зібрала всю команду для продовження тренінгу.

Коли гілки прогоріли, було вже темно. Всі дружно і рівномірно розподілили по всій площі вугілля і засипали їх трьох сантиметровим шаром піску. «Ліжко» було готове, але спати на ньому було дуже спекотно ще близько двох годин, тому шеф-кухар, який брав участь в автономці, почав готувати грибну юшку, яка на другий день голодування виявилася дуже смачною, хоча і не мала а ні сіллі, а ні спецій.

Спати на вугіллях було дуже тепло. Вугілля зберігали тепло близько 17 годин, що досить непогано в даному положенні. Розуміючи відповідальність за свою команду, кожен черговий і в цю ніч гідно впорався з поставленим перед ним завданням охорони групи від хижих тварин.

Третій день автономки

Після пробудження і ранкового вітамінного напою, було поставлене нове завдання - повернути встановлений вчора на вершині прапор в команду. Під час цього завдання вирішувалося декілька завдань: перевірка засвоєних навичок в просторовому орієнтуванні, пересування до мети передової команди і назад за встановлений інструктором час, забезпечення іншими учасниками експедиції повернення передової команди в строк за допомогою сигналізації на маршруті.





Для повернення передової команди була прийнята тактика сигналізації на маршруті, для чого на початку і в середині маршруту руху групи було розведено на найвищіх точках багаття. Коли команда зняла свій прапор, спостерігаючий на проміжному пункті додав у вогонь хвою, яка дала густий білий дим. При наближенні команди вогонь в проміжному пункті був загашений піском, що стало сигналом для підкидання хвої в початковому пункті маршруту. Так, без зволікання, передова команда змогла найбільш швидко дістатися до базового табору, не загубившись серед безкрайніх пісків.

Далі чекали нові тренінги з командоутворення і невеликий (близько години) відпочинок перед нічним переходом. До цього часу у багатьох закінчилася питна вода. Тому довелося набирати воду прямо з стоячих джерел, очищаючи її і знезаражуючи за допомогою коагулянту.
Очистивши, таким чином достатньо води, о 18 годині група вирушила в дорогу назад. Так як небо було затягнуте хмарами, і зривався невеликий дощик, орієнтування в нічний період за зірками було не можливо, тому направлючий орієнтувався спочатку по заграві від зайшовшого Сонця, а потім по сяйву від населеного пункту до якого ми рухалися.

До цього часу всі учасники нічного переходу чітко знали своє місце в строю і режим пересування. Ніхто вже не відставав і, практично, не виривався вперед. Під час пересування категорично заборонялося користуватися ліхтариками, але йти по світлому піску в нічний час особливих труднощів не становить.

З привалами і зупинками, ближче до півночі знайшлося відповідне місце для нічлігу. Вночі важко знайти підходяще місце для ночівлі, тому основною умовою була сухість і захист від вітру. Для нас черговим будинком став невеликий березняк з двома соснами. Учасники експедиції розташувалися на траві та опалому листті під берізками і соснами. Всі були втомленими, але задоволені собою. Насолоджуватися цим незвично чистим і смачним повітрям з хвої, трави і березового листя залишалося менше доби...

За вже відпрацьованою схемою, чергові зайняли місце біля багаття, а решта занурилися в солодкий сон. Спати було тепло і м'яко, завдяки підстилаючої поверхні, що складалася з опалої хвої і листя, до того ж дерева і трава захищали від вітру, а нічь видалась неймовірно теплою.

Четвертий день автономки

Мабуть, це була єдина ніч, проведена з комфортом, якщо це слово взагалі доречно в подібних умовах. Нутро колеги поділилися між собою горішками, родзинками і шоколадом з аварійного запасу, випили хвойного напою і приступили до відпрацювання навичок з очищення води. І якщо з знезараженням, все більш-менш зрозуміло - кип'ятіння, коагулянт, дистиляція, то над очищенням потрібно було попрацювати.

Для очищення (фільтрації) води група розбилася на дві команди. Одна команда очищала воду в «ганчір'яному» фільтрі, інша - в «пластиковому».





У якості «ганчір'яного» фільтра використовувалася футболка, зав'язана у верхній частині на вузол і наповнена шарами вугілля, хвої і піску. У якості «пластикового» - 1 літрова ПЕТ пляшка з обрізаним дном і наповнена такими ж фільтруючими елементами. Обидва фільтра впоралися з очищенням на «відмінно».

Для знезараження використовувався сонячний дистилятор і кип'ятіння води в літровій ПЕТ пляшці. Всі способи підтвердили свою спроможність і ефективність, тому після розбору вчорашнього дня і розгляду способів подачі сигналу лиха в пустелі в разі екстремальної ситуації, об 11 годині група рушила до фінішу в бадьорому настрої.

Але, на першому ж привалі їх чекав останній не зовсім приємний сюрприз. Борючись з втомою і голодом, їм належало винести з пустелі свою колегу з імітацією перелому тазостегнової кістки. Дане випробування ставило перед собою мету не тільки відпрацювання навички надання першої медичної допомоги в разі отримання травми, а й командну роботу з евакуації постраждалої до місця надання кваліфікованої допомоги.





Не без деяких зауважень і підказок, члени команди за 30 хвилин іммобілізувати постраждалу і спорудили для неї імпровізовані носилки. Усі в тій чи іншій мірі працювали на результат, тому через дві години, пройшовши більше кілометра, команда прибула до фінішу.

Даний тренінг показав, що крім зміцнення згуртованості команди, визначення її мотивації і перегляду деяких життєвих цінностей, члени експедиції по автономному виживанню в безлюдній місцевості придбали необхідні для існування в подібних умовах навички, відкрили в собі і своїх колегах нові якості, отримали заряд енергії і масу вражень поряд з оздоровчим ефектом. За три доби учасники тренінгу підвищили свої показники у фізичному розвитку і витривалості, скинули від 2 до 8 кілограм зайвої ваги, при цьому, не втративши позитивного настрою, і зміцнивши прагнення в підвищенні дохідної частини своєї компанії.

Украинский автономщик Игорь Молодан и продакшн студия "TRS Production" анонсировали новый видеопроект "Мир дикой природы", который выйдет в эфир весной этого года на одном из центральных телевизионных каналов.

Всего планируется снять 10 серий, пилотным проектом которых является "Крымские степи". В остальных сериях будут представлены: Черниговское Полесье, дельта Припяти, Подольские Товтры, Крымские горы, пустыня Алешко, дельта Дуная, Волынские болота, острова Черного моря.

Экстремальные ситуации моделируются самим ведущим, однако съемки проводятся в еще сохранившихся диких уголках украинской природы, вдали от цивилизации и туристических маршрутов.




Официальный источник: molodan.org.ua

Одиночная 4 дневная экспедиция по выживанию в умеренном поясе в зоне смешанных лесов "Житомирское Полесье. Зима – 2010" проводилась в период с 22.12.2010 года по 25.12.2010 года в безлюдной местности радиусом 15 километров от контрольной точки экспедиции (КТЭ). Она стала итоговой экспедицией сезона 2010 года.

Координаты КТЭ: 50°53′29″с.ш., 027°8′17″в.д.

Цель экспедиции: определение благоприятных и не благоприятных факторов выживания человека в условиях дикой природы зоны смешанных лесов в зимний период.

Задачи экспедиции: изучение флоры и фауны дикой природы зоны смешанных лесов Полесья, природно-климатических условий, методик выживания на подобной территории в зимний период.

Местности с похожими природными условиями для выживания: смешанные леса центра России, Северной Кореи, Юга Канады, южной части Новой Зеландии.

Полесье.

Украинское Полесье представляет собой широкую почти стокилометровую полосу на севере страны и составляет около 19% от всей территории Украины. В зависимости от расположения относительно Днепра делится на правобережное и левобережное Полесье. По природно-географическим и административным особенностям Украинское Полесье делится на пять физико-географических областей: Волынское, Житомирское, Киевское, Черниговское и Новгород-Северское.
[CUT]
Житомирское полесье входит в состав Волынских смешанных лесов и расположено на северо-западе Украины.



Природные условия. Территория Полесья равнинная и холмистая, укрытая дубово-сосновыми лесами на севере, а на юго-западе изрезана долинами рек, балок, яров. На территории протекает множество рек, одной из основных является река Случь протяженностью 194 км.

Климатические условия. Климат умеренно континентальный – с теплым влажным летом и мягкой облачной зимой. Средняя температура: лета +18,5 °C, зимы -5,5° Среднее среднегодовое количество осадков – 753 мм.

Растительный мир. На территории Полесья преобладают типичные сосновые и дубово-сосновые леса. Растут так же береза, ива, бук, черника, многообразные виды грибов, шиповник, орешник.

Животные. Из млекопитающих здесь встречается олень, дикий кабан, куница, косуля, волк, лисица, заяц, белка. Так же водятся глухарь, гагара. В реках большое многообразие рыбы и земноводных животных.

Водные источники. Реки, протоки, озера, родники и болота. В зимний период – снег, лед.

Одежда: нижнее термобелье, термоноски, брюки утепленные, кофта, курточка зимняя, зимние сапоги, меховая шапка, сетка нательная, перчатки.

Снаряжение: рюкзак на 5 литров, GPS-навигатор, фляга, нож разделочный, нож складной с кремнием, зажигалка газовая, аптечка индивидуальная с перевязочным  пакетом), блокнот, карандаш, фонарик, телефон мобильный, нить для зубов.

Весь комплект снаряжения не превысил 3 килограмм вместе с рюкзаком.

Фото принадлежности: фотоаппарат, батарейки аккумуляторные.



Первый день выживания.

Экспедиция началась с посещения Губковского замка, руины которого находятся на территории села Губков, Березневского района, Ровенской области. Осмотрев руины, я отправился к реке Случ, которая уже была скована льдом толщиной около 8 см. По пути прихватил острый скол камня, которым пробил во льду лунку для ловли рыбы. В качестве снасти использовал нить для зубов, одетую петлей на указательный палец. С другого конца был прикреплен небольшой утяжелитель и деревянный крючок с нанизанной на него личинкой, найденной под корой сухой сосны.





За 40 минут не было ни одной поклевки, а так как в мои планы не входила ночевка поблизости, то и конструкцию для подледной рыбалки я устанавливать не стал, хотя несколько таких удочек существенно повысили бы шансы на поимку рыбы.





Ничего не поймав, я отправился по льду через реку в сторону начинающихся лесов Житомирского Полесья. Переход по льду не составил трудности, так как соответствовал условиям передвижения указанным в таблице.

Вид нагрузки	Толщина льда, см	Примечание.
Один человек	более 5	С грузом толщина льда не менее 7 см.
Группа людей	более 8	Расстояние между людьми 4-5 м.

Местами попадались участки, где корка льда продавливалась, но под нею находился более твердый лед, покрытый незамерзшей водой. Ходить по такому льду – занятие не из приятных, потому что вскоре моя обувь начала пропускать влагу.





Выбравшись на холмистый берег, я пошел через луг в сторону леса. Погода была теплой. Температура воздуха колебалась в пределах +3-5°С, поэтому снег был мокрым, а в воздухе стоял густой туман. Время приближалось к 15 часам, когда я зашел в лес.

В лесу первым делом я выбрал буковую поросль, которую в дальнейшем использовал в виде шеста при передвижении. Переход по лесу временами был не сложным, но иногда попадались участки с поваленными деревьями, оплетенными лозой и заросшими кустарником орешника. Зачастую в таких местах попадались болотца, которые непросто определить с первого взгляда, так как они замерзшие, и покрыты снегом. Обманувшись твердой почвой, я провалился в одно из таких болот и полностью промочил ноги.





Найдя место для ночлега, я попытался разжечь костер, чтобы высушить промокшие носки и обогреться. Но тут и начались основные сложности. Все вокруг было просто пропитано влагой. Срезав трутовик, я обнаружил, что и он как губка впитал в себя влагу и был не пригоден в качестве трута. Осмотревшись, насобирал хвойных веточек и коры березы, которые тоже были мокрыми. Веточки очистил от коры и использовал в качестве растопки, трутом служила береста березы.

Признаться, в 100% влажности в зимний период добиться каких-то результатов практически не возможно. Огонь горел на начальной стадии около 20 минут и затух, так как не успевал высушивать приготовленные в качестве топлива дрова. Уже потемнело, искать что-то для растопки в таких условиях было бесполезно, мокрые ступни ног начали подмерзать, поэтому я принял решение не останавливаться, а двигаться по заранее намеченному маршруту.

Небо было ясное, снег покрывал всю землю, Луна – полная, освещения было вполне достаточно для безопасного передвижения и ориентирования в ночной период. Не спеша пройдя некоторое расстояние, ноги снова начали согреваться. Хоть меня и не покидало чувство сырости в обуви, постепенно я стал замечать, что носки подсыхают, правда, для этого приходилось периодически делать остановки, вытрушивать носки и проветривать обувь.

Второй день выживания.

Не скажу, что к утру обувь высохла, но, по крайней мере, они не замерзли, зато очень устали и неприятно разбухли. Под утро сделал еще один привал. Снял носки и поместил их на плечах под термобельем. У кофты обрезал на 20 см рукава и одел их на ноги, завернув край манжеты на носке. В таких импровизированных носках я и провел часть утра, задремав у сосны с южной стороны леса. Ноги согрелись и начали приходить в свое обычное состояние.

Как и предполагалась, южная сторона оказалась почти без снега и гораздо суше, что способствовало более комфортному отдыху на подстилке из сухих павших листьев, чем на снегу.





С пробуждением пробудилось и чувство голода, но здесь я смог отыскать только плоды шиповника, которые заварил вместе с хвоей на обед.

Мороз к обеду усилился, поэтому костер разгорелся гораздо быстрее. Воду для напитка набрал в замерзшей луже, продавив верхнюю часть льда. Под ним оказался еще слой льда, а между ними незамерзшая вода, которая вполне оказалась пригодной и в сыром виде.





Таким образом, пообедав, я отправился дальше по редколесью, где виднелось множество следов зайца, лисицы, косули. Как в лесу, так и в редколесье закономерностей в передвижении животных не прослеживалось, следы были оставлены либо одиночными животными, либо животными с детенышами. В любом случае, устанавливать на них ловушки дело бесполезное, так как четких троп нет, животные передвигаются в различных направлениях. Да и само приближение человека не остается незамеченным, поэтому зверь остерегается попадаться на глаза.





Пройдя редколесье, я снова оказался в лесу, где принялся искать место для ночевки, так как до наступления темноты оставалось около двух часов. Температура воздуха опустилась, и снег стал значительно суше. Обувь перестала промокать, и стало гораздо комфортней передвигаться.

Вскоре я наткнулся на вполне подходящее место для ночлега. В зарослях орешника лежало поваленное дерево с раскидистой кроной. На ветвях высотой до пояса я сделал приподнятый лежак из поросли орешника, а под ним развел небольшой костер. Конечно же, перед работой верхнюю одежду пришлось снять, чтобы уменьшить потовыделение, потому что ночевать вспотевшим очень опасно большой вероятностью охлаждения организма.





Так как ночи были ясные и морозные, навес решил не сооружать, да и ветра в лесу не было. Лежак я связал гибкими ветвями орешника, а сверху уложил лапник. Получилось вполне приличное укрытие.

Огонь развел все тем же трутовиком, но только теперь он был совершенно сухим и вполне подходил в качестве трута. Для растопки воспользовался небольшими сосновыми веточками, а в качестве топлива использовал сухие и сгнившие ветви сосны и бука, которые прогорали практически всю ночь. Запас дров я уложил рядом с собой и подбрасывал их в течение всей ночи по мере прогорания других. Таким образом, я обеспечил себя небольшим согревающим  костром на всю ночь.





Носки под одеждой высохли, поэтому я одел их на ночь, обмотав кофтой, а обувь поместил над костром для просушки. Не скажу, что я был восхищен ночным комфортом, но костер справился со своей задачей, и температура воздуха над ним была гораздо выше, чем вокруг. В основном замерзли ноги, которые были вне досягаемости теплого воздуха. В аналогичной ситуации в следующий раз я разведу огонь ближе к ступням, что даст возможность их согреть.

Чтобы заснуть на голодный желудок пришлось напиться приготовленного хвойного напитка. Сон был тревожным и кратковременным. Постоянно что-то шуршало, скрипело и падало, хотя были периоды полного покоя, в которые и удавалось уснуть неспокойным сном. Переворачиваться не было возможности, а ночь была беспредельно долгой. И только мягкая одежда и пружинящие свойства ветвей орешника в сочетании с лапником не давали затекать телу.

Третий день выживания.

К утру я чувствовал себя вполне отдохнувшим, но вскоре, отправившись в путь, ощутил слабость от нехватки жизненно важных калорий. И пополнить их было совершенно нечем. Вскоре я наткнулся на очередное замерзшее болото, которое по краям было подмерзшим, поэтому для его преодоления пришлось воспользоваться срубленными ветвями березы и бука. После прохождения опасного участка дальше можно вполне безопасно передвигаться по льду, проверяя его на прочность шестом.





Преодолев болото, я наткнулся на то, что давно желал увидеть – грибы, очень напоминающие вешенки (как позже выяснилось, это была вешенка осенняя). Они росли на стволе мертвого дерева. Чувство голода было так велико, что я пренебрег правилом не употреблять в пищу незнакомые грибы. Но по косвенным признакам (запах и место произрастания) я предположил, что они съедобны и не ошибся, хоть и вываривал их довольно долго, два раза меняя воду, набранную тут же в луже подтаявшего болота.





Приготовив, таким образом, грибы я, не без опасения пообедал и одновременно поужинал, запив их традиционным хвойным напитком.

Наступали сумерки, а подходящего жилья так и не находилось. Спать на снегу или замерзшей земле не очень хотелось. Надеясь на лучшее, я продолжал движение и вскоре заметил на лужайке небольшое деревцо с горизонтально наклоненным довольно широким стволом. Зная, что в данной местности обитают волки, я взобрался на крону и расположился на стволе. Насчет волков я не ошибся, так как с утра обнаружил на снегу под деревом свежие следы, хотя ночью не слышал их непосредственного присутствия. Похоже, что и в зимний период они далеко не всегда сбиваются в стаи.





Четвертый день выживания.

И хоть ночь была холодной, по крайней мере, я мог относительно безопасно менять положение тела на дереве, периодически согреваясь активными движениями рук и ног.

Еще задолго до рассвета я был уже на ногах и двигался к намеченной конечной точке маршрута – селу Городница, Житомирской области, но впереди было еще около 20 км пути.

По дороге я умылся в речушке, которую выше по течению пересек по упавшему стволу 15 метровой сосны. Примечательно, что река разделила сосновый лес и редколесье.





Здесь же я встретил и норные лабиринты лисицы, к которым вели ее следы. В радиусе 3 метров оказалось три норы, которыми лисицы, вероятно, пользуются в зависимости от обстановки.







Постепенно снег стал глубже, и передвигаться становилось труднее. И тут я решил воспользоваться старой хитростью и увеличить площадь подошвы с помощью лапника. В этом случае лучше использовать одну густую ветвь, чем две-три редких и связанных между собой. Ветви привязал обычной петлей, сделанной из той же нитки для зубов.





Таким способом я прошел несколько километров, значительно облегчив передвижение, пока не оказался на открытой местности, где было уже меньше снега.

Условия передвижения по снегу в разных вариантах приведены в таблице.

Условия передвижения	Средняя скорость передвижения, км/час
Плотный снежный наст Передвижение на снегоступах по рыхлому снегу Передвижение по снегу глубиной до 50 см. без снегоступов	4-5 3-4 1-2

По ровной безлесной местности передвигаться было значительно легче и быстрее. Временами попадались болотца, которые можно легко обойти не теряя ориентировки.





Я был все ближе к конечной цели выживания. Осталось снова преодолеть реку Случ, и по асфальтированной дороге добраться до Городницы. Силы были на исходе, кроме воды, грибов и шиповника я ничего почти четверо суток не ел, поэтому все чаще останавливался на отдых, хоть и понимал, что с наступлением темноты я должен уже быть в цивилизации.

По дороге набрал пол литровую пластиковую бутылку снега для пополнения организма водой. Поместив ее под верхнюю одежду, через несколько часов у меня было 250 мл жидкости, что вполне хватило при переходе до реки.

Перейдя замерзшую реку и поднявшись по лесистому склону пару километров, я оказался на дороге, ведущей в Городницу, однако все эти десять километров пришлось преодолевать пешком, так как в субботний день по этой дороге желающих ехать не оказалось.





Уже с началом темноты я вошел в село, где и закончилась моя четырех дневная экспедиция по отработке навыков выживания в зимний период в зоне смешанных лесов.



Рекомендации при путешествии или выживании в аналогичных условиях:

1. Воду можно добывать из открытых источников (рек, озер, луж, родников). Перед употреблением ее следует профильтровать и прокипятить. Так же можно растопить снег или лед в емкости с помощью остаточного тепла тела или костра. Воду, расположенную между слоями льда можно пить в свежем виде.

2. Пищу можно найти преимущественно растительную. В лесах встречаются грибы-вешенки, которые растут на сухих пнях и стволах, ягоды шиповника, луб деревьев, хвоя.

3. Хищные животные (волки) избегают человека. Но на ночевку лучше размещаться на приподнятых лежаках, а во время передвижения держать наготове шест и нож.

4. При передвижении лучше избегать заболоченной местности. Для выхода к людям необходимо придерживаться одного выбранного направления.

5. Если обувь промокает, то лучше воспользоваться шерстяными носками, которые даже в намокшем состоянии способны согревать ноги, быстро высыхают.

ВНИМАНИЕ! ПЕРЕД ОРГАНИЗАЦИЕЙ ПОДОБНЫХ ЭКСПЕДИЦИЙ, СОГЛАСОВЫВАЙТЕ ВСЕ СВОИ ДЕЙСТВИЯ И МАРШРУТ ДВИЖЕНИЯ С РАСПОЛОЖЕННЫМ ПОБЛИЗОСТИ ЛЕСНИЧЕСТВОМ. НАЛИЧИЕ СОГЛАСОВАННОГО МАРШРУТА ЗНАЧИТЕЛЬНО ОБЛЕГЧАТ ВАШ ПОИСК И ЭВАКУАЦИЮ В СЛУЧАЕ ВОЗНИКНОВЕНИЯ НЕПРЕДВИДЕННОЙ СИТУАЦИИ.

НЕ РЕКОМЕНДУЕТСЯ ПОВТОРЯТЬ ПРИВЕДЕННЫЕ В ОТЧЕТЕ ДЕЙСТВИЯ БЕЗ СООТВЕТСТВУЮЩЕЙ ФИЗИЧЕСКОЙ, ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ  И ТЕОРИТИЧЕСКОЙ ПОДГОТОВКИ.

Помните, не природа убивает человека, а страх перед ней!