Корпоративні автономки дають можливість об'єднати амбіції та здібності кожного члена команди для досягнення єдиної мети. Такий відпочинок зближує співробітників, підвищує мотивацію, дає заряд енергії для подальшої успішної роботи і досягнення грандіозних висот.
Вперше на теренах нашої Батьківщини така автономка була проведена в українській пустелі під Херсоном. Її учасниками стали топ-менеджмент торгово-розважального комплексу «Європа», розташованого в Кременчузі. Корпоративний тренінг став першим свого роду тренінгом з командоутворення поєднаний із зануренням його учасників в ізольовану дику місцевість з обмеженими природними ресурсами.
Перший день автономки
Група в кількості 10 чоловік, включаючи тренера-психолога з командоутворення, прибула в обумовлене місце, поблизу Олешківських пісків, де інструктор по автономному виживання познайомився з кожним із учасників майбутньої експедиції, роздав необхідний довідковий матеріал і карти місцевості. Після знайомства з групою було проведено короткий інструктаж щодо заходів безпеки при пересуванні і поведінці в дикій місцевості, доведені деякі елементи майбутньої автономки (орієнтування, способи пересування і т.д), роз'яснені цілі і завдання тренінгу.
Орієнтовно о 13.00 група, вибравши зі свого складу старшого, попрямувала на чолі з ним в зазначену гідом-інструктором на карті точку.
Основною метою було дістатися до центру пустелі, який знаходиться в 7,5 км від кордонів пустелі, і встановити на найвищому кучугурі прапор компанії. Задача не складна, але з огляду на непідготовленість учасників переходу, забирає певний час.
Спочатку група пересувалася хаотично, не піклуючись про своє місце в складі команди, відстаючи і розтягуючись. Проте, колектив відразу прийняв тактику взаємодопомоги та взаємопідтримки. Члени команди допомагали один одному долати важкі підйоми, збирати по дорозі їстівні запаси.
Маршрут проходив по бездоріжжю, тому пересуватися, місцями, було досить складно. Але командир групи, відпрацювавши навички орієнтування по Сонцю і часу, вів групу практично точно, з невеликим відхиленням вправо від лінії заданого шляху. Позначалася відсутність знань у виправленні помилок при ухиленні.
Швидкість пересування в цій місцевості не перевищує 3 км на годину, тому до місця першого нічлігу група дісталася в 17 годин, за 1,5 години до заходу Сонця, подолавши по карті близько 6 км. Але з урахуванням рельєфу місцевості – усі десять кілометрів.
Скинувши спорядження, хлопці відразу включилися у вирішення побутових завдань. Частина вирушила за дровами, частина почала розводити багаття. Через 30 хвилин дрова були заготовлені, а вогнище розпалене. У даній місцевості досить багато березового сухостою, тому проблем з дровами не виникало.
Третя частина групи підготувала майданчик для ночівлі, очистивши ділянку і вирівнявши пісок.
Після того як всі приготування були завершені, учасники тренінгу розташувалися по периметру навколо багаття і заглибилися в психологічні аспекти командоутворення, які проводив досвідчений психолог.
Перед відпочинком були призначені на ніч чергові, в обов'язки яких входила охорона групи від хижаків (головним чином від вовків) і підтримка горіння вогнища.
Попивши гарячого вітамінного напою із соснових шишок, усі, за винятком двох чергових, пішли спати.
Ніч видалася прохолодною, спати доводилося на холодному і вологому піску, тому до ранку усі підмерзли. Найбільше пощастило черговим, які мали можливість грітися біля вогнища.
Другий день автономки
Ранок зустрів інеєм і відвертим холодом. Близько 7 години всі вже грілися біля багаття, обговорюючи проведену ніч, так як переважної більшісті ночувати в таких умовах довелося вперше.
Дивно було, що ніхто не скаржився - чулися жарти і здоровий оптимізм. З ранку знову заварили соснового напою, і тренер з командоутворення провела своє чергове заняття.
Знайшовши непогане джерело води у формі воронки від снаряду, де зібралася грунтова вода, були проведені ранкові гігієнічні процедури, після чого, в 11 годин група була готова на підкорення центру пустелі і встановлення прапора своєї компанії. Розібравши попередні помилки в орієнтуванні і пересуванні групи, інструктор нагадав про питний режим, так як на чотири дні дозволялося брати лише 2 літри води, і визначив нового направляючого, який повинен був продовжити вести групу до мети.
Через 40 хвилин, і пройдених два кілометри, група дісталася до центру пустелі, відхилившись вправо всього метрів на 300, що дуже непогано для непідготовлених до орієнтування людей.
В 12 годин прапор компанії був встановлений на найвищому кучугурі, а під ним закопана капсула із побажаннями, завданнями та цілями для кожного члена колективу на наступний рік. Провівши на вершині близько двох годин, група вирушила в перпендикулярному від лінії заданого шляху напрямку, де через 30 хвилин знайшлося нове місце для ночівлі.
Особливо всім сподобався полуденний відпочинок під теплим сонечком. Вночі в заморозках повноцінно відпочити важко, тому було дуже важливо виспатися вднь в теплий період.
Після трьох годинного відпочинку кожному учаснику експедиції належало навчитися розводити багаття і готувати своє місце до ночівлі. В даному місці було прийнято рішення спорудити «ліжко на вугіллі». Для цього була розчищена площадка на всіх учасників автономки, потім викопана загальна ніша, в якій кожен розпалив самостійно багаття. Для розпалювання були запропоновані: коробок з мокрими сірниками, коробок з трьома сухими сірниками, турбозажигалка, кресало, магній з кремнієм, звичайна запальничка. Самому сміливому належало добувати вогонь тертям.
Розпалити багаття вийшло у кожного по-різному, але усі, рано чи пізно, впоралися зі своїм завданням, і до 17 години дев`ять багать горіло в шаховому порядку на місці майбутнього «ліжка на вугіллі». Зверху розгорівшогося багаття були укладені сухі стовбури беріз для утворення вугілля. Для їх прогорання потрібно було близько двох годин, тому тренер-психолог на цей час зібрала всю команду для продовження тренінгу.
Коли гілки прогоріли, було вже темно. Всі дружно і рівномірно розподілили по всій площі вугілля і засипали їх трьох сантиметровим шаром піску. «Ліжко» було готове, але спати на ньому було дуже спекотно ще близько двох годин, тому шеф-кухар, який брав участь в автономці, почав готувати грибну юшку, яка на другий день голодування виявилася дуже смачною, хоча і не мала а ні сіллі, а ні спецій.
Спати на вугіллях було дуже тепло. Вугілля зберігали тепло близько 17 годин, що досить непогано в даному положенні. Розуміючи відповідальність за свою команду, кожен черговий і в цю ніч гідно впорався з поставленим перед ним завданням охорони групи від хижих тварин.
Третій день автономки
Після пробудження і ранкового вітамінного напою, було поставлене нове завдання - повернути встановлений вчора на вершині прапор в команду. Під час цього завдання вирішувалося декілька завдань: перевірка засвоєних навичок в просторовому орієнтуванні, пересування до мети передової команди і назад за встановлений інструктором час, забезпечення іншими учасниками експедиції повернення передової команди в строк за допомогою сигналізації на маршруті.
Для повернення передової команди була прийнята тактика сигналізації на маршруті, для чого на початку і в середині маршруту руху групи було розведено на найвищіх точках багаття. Коли команда зняла свій прапор, спостерігаючий на проміжному пункті додав у вогонь хвою, яка дала густий білий дим. При наближенні команди вогонь в проміжному пункті був загашений піском, що стало сигналом для підкидання хвої в початковому пункті маршруту. Так, без зволікання, передова команда змогла найбільш швидко дістатися до базового табору, не загубившись серед безкрайніх пісків.
Далі чекали нові тренінги з командоутворення і невеликий (близько години) відпочинок перед нічним переходом. До цього часу у багатьох закінчилася питна вода. Тому довелося набирати воду прямо з стоячих джерел, очищаючи її і знезаражуючи за допомогою коагулянту.
Очистивши, таким чином достатньо води, о 18 годині група вирушила в дорогу назад. Так як небо було затягнуте хмарами, і зривався невеликий дощик, орієнтування в нічний період за зірками було не можливо, тому направлючий орієнтувався спочатку по заграві від зайшовшого Сонця, а потім по сяйву від населеного пункту до якого ми рухалися.
До цього часу всі учасники нічного переходу чітко знали своє місце в строю і режим пересування. Ніхто вже не відставав і, практично, не виривався вперед. Під час пересування категорично заборонялося користуватися ліхтариками, але йти по світлому піску в нічний час особливих труднощів не становить.
З привалами і зупинками, ближче до півночі знайшлося відповідне місце для нічлігу. Вночі важко знайти підходяще місце для ночівлі, тому основною умовою була сухість і захист від вітру. Для нас черговим будинком став невеликий березняк з двома соснами. Учасники експедиції розташувалися на траві та опалому листті під берізками і соснами. Всі були втомленими, але задоволені собою. Насолоджуватися цим незвично чистим і смачним повітрям з хвої, трави і березового листя залишалося менше доби...
За вже відпрацьованою схемою, чергові зайняли місце біля багаття, а решта занурилися в солодкий сон. Спати було тепло і м'яко, завдяки підстилаючої поверхні, що складалася з опалої хвої і листя, до того ж дерева і трава захищали від вітру, а нічь видалась неймовірно теплою.
Четвертий день автономки
Мабуть, це була єдина ніч, проведена з комфортом, якщо це слово взагалі доречно в подібних умовах. Нутро колеги поділилися між собою горішками, родзинками і шоколадом з аварійного запасу, випили хвойного напою і приступили до відпрацювання навичок з очищення води. І якщо з знезараженням, все більш-менш зрозуміло - кип'ятіння, коагулянт, дистиляція, то над очищенням потрібно було попрацювати.
Для очищення (фільтрації) води група розбилася на дві команди. Одна команда очищала воду в «ганчір'яному» фільтрі, інша - в «пластиковому».
У якості «ганчір'яного» фільтра використовувалася футболка, зав'язана у верхній частині на вузол і наповнена шарами вугілля, хвої і піску. У якості «пластикового» - 1 літрова ПЕТ пляшка з обрізаним дном і наповнена такими ж фільтруючими елементами. Обидва фільтра впоралися з очищенням на «відмінно».
Для знезараження використовувався сонячний дистилятор і кип'ятіння води в літровій ПЕТ пляшці. Всі способи підтвердили свою спроможність і ефективність, тому після розбору вчорашнього дня і розгляду способів подачі сигналу лиха в пустелі в разі екстремальної ситуації, об 11 годині група рушила до фінішу в бадьорому настрої.
Але, на першому ж привалі їх чекав останній не зовсім приємний сюрприз. Борючись з втомою і голодом, їм належало винести з пустелі свою колегу з імітацією перелому тазостегнової кістки. Дане випробування ставило перед собою мету не тільки відпрацювання навички надання першої медичної допомоги в разі отримання травми, а й командну роботу з евакуації постраждалої до місця надання кваліфікованої допомоги.
Не без деяких зауважень і підказок, члени команди за 30 хвилин іммобілізувати постраждалу і спорудили для неї імпровізовані носилки. Усі в тій чи іншій мірі працювали на результат, тому через дві години, пройшовши більше кілометра, команда прибула до фінішу.
Даний тренінг показав, що крім зміцнення згуртованості команди, визначення її мотивації і перегляду деяких життєвих цінностей, члени експедиції по автономному виживанню в безлюдній місцевості придбали необхідні для існування в подібних умовах навички, відкрили в собі і своїх колегах нові якості, отримали заряд енергії і масу вражень поряд з оздоровчим ефектом. За три доби учасники тренінгу підвищили свої показники у фізичному розвитку і витривалості, скинули від 2 до 8 кілограм зайвої ваги, при цьому, не втративши позитивного настрою, і зміцнивши прагнення в підвищенні дохідної частини своєї компанії.
Вперше на теренах нашої Батьківщини така автономка була проведена в українській пустелі під Херсоном. Її учасниками стали топ-менеджмент торгово-розважального комплексу «Європа», розташованого в Кременчузі. Корпоративний тренінг став першим свого роду тренінгом з командоутворення поєднаний із зануренням його учасників в ізольовану дику місцевість з обмеженими природними ресурсами.
Перший день автономки
Група в кількості 10 чоловік, включаючи тренера-психолога з командоутворення, прибула в обумовлене місце, поблизу Олешківських пісків, де інструктор по автономному виживання познайомився з кожним із учасників майбутньої експедиції, роздав необхідний довідковий матеріал і карти місцевості. Після знайомства з групою було проведено короткий інструктаж щодо заходів безпеки при пересуванні і поведінці в дикій місцевості, доведені деякі елементи майбутньої автономки (орієнтування, способи пересування і т.д), роз'яснені цілі і завдання тренінгу.
Орієнтовно о 13.00 група, вибравши зі свого складу старшого, попрямувала на чолі з ним в зазначену гідом-інструктором на карті точку.
Основною метою було дістатися до центру пустелі, який знаходиться в 7,5 км від кордонів пустелі, і встановити на найвищому кучугурі прапор компанії. Задача не складна, але з огляду на непідготовленість учасників переходу, забирає певний час.
Спочатку група пересувалася хаотично, не піклуючись про своє місце в складі команди, відстаючи і розтягуючись. Проте, колектив відразу прийняв тактику взаємодопомоги та взаємопідтримки. Члени команди допомагали один одному долати важкі підйоми, збирати по дорозі їстівні запаси.
Маршрут проходив по бездоріжжю, тому пересуватися, місцями, було досить складно. Але командир групи, відпрацювавши навички орієнтування по Сонцю і часу, вів групу практично точно, з невеликим відхиленням вправо від лінії заданого шляху. Позначалася відсутність знань у виправленні помилок при ухиленні.
Швидкість пересування в цій місцевості не перевищує 3 км на годину, тому до місця першого нічлігу група дісталася в 17 годин, за 1,5 години до заходу Сонця, подолавши по карті близько 6 км. Але з урахуванням рельєфу місцевості – усі десять кілометрів.
Скинувши спорядження, хлопці відразу включилися у вирішення побутових завдань. Частина вирушила за дровами, частина почала розводити багаття. Через 30 хвилин дрова були заготовлені, а вогнище розпалене. У даній місцевості досить багато березового сухостою, тому проблем з дровами не виникало.
Третя частина групи підготувала майданчик для ночівлі, очистивши ділянку і вирівнявши пісок.
Після того як всі приготування були завершені, учасники тренінгу розташувалися по периметру навколо багаття і заглибилися в психологічні аспекти командоутворення, які проводив досвідчений психолог.
Перед відпочинком були призначені на ніч чергові, в обов'язки яких входила охорона групи від хижаків (головним чином від вовків) і підтримка горіння вогнища.
Попивши гарячого вітамінного напою із соснових шишок, усі, за винятком двох чергових, пішли спати.
Ніч видалася прохолодною, спати доводилося на холодному і вологому піску, тому до ранку усі підмерзли. Найбільше пощастило черговим, які мали можливість грітися біля вогнища.
Другий день автономки
Ранок зустрів інеєм і відвертим холодом. Близько 7 години всі вже грілися біля багаття, обговорюючи проведену ніч, так як переважної більшісті ночувати в таких умовах довелося вперше.
Дивно було, що ніхто не скаржився - чулися жарти і здоровий оптимізм. З ранку знову заварили соснового напою, і тренер з командоутворення провела своє чергове заняття.
Знайшовши непогане джерело води у формі воронки від снаряду, де зібралася грунтова вода, були проведені ранкові гігієнічні процедури, після чого, в 11 годин група була готова на підкорення центру пустелі і встановлення прапора своєї компанії. Розібравши попередні помилки в орієнтуванні і пересуванні групи, інструктор нагадав про питний режим, так як на чотири дні дозволялося брати лише 2 літри води, і визначив нового направляючого, який повинен був продовжити вести групу до мети.
Через 40 хвилин, і пройдених два кілометри, група дісталася до центру пустелі, відхилившись вправо всього метрів на 300, що дуже непогано для непідготовлених до орієнтування людей.
В 12 годин прапор компанії був встановлений на найвищому кучугурі, а під ним закопана капсула із побажаннями, завданнями та цілями для кожного члена колективу на наступний рік. Провівши на вершині близько двох годин, група вирушила в перпендикулярному від лінії заданого шляху напрямку, де через 30 хвилин знайшлося нове місце для ночівлі.
Особливо всім сподобався полуденний відпочинок під теплим сонечком. Вночі в заморозках повноцінно відпочити важко, тому було дуже важливо виспатися вднь в теплий період.
Після трьох годинного відпочинку кожному учаснику експедиції належало навчитися розводити багаття і готувати своє місце до ночівлі. В даному місці було прийнято рішення спорудити «ліжко на вугіллі». Для цього була розчищена площадка на всіх учасників автономки, потім викопана загальна ніша, в якій кожен розпалив самостійно багаття. Для розпалювання були запропоновані: коробок з мокрими сірниками, коробок з трьома сухими сірниками, турбозажигалка, кресало, магній з кремнієм, звичайна запальничка. Самому сміливому належало добувати вогонь тертям.
Розпалити багаття вийшло у кожного по-різному, але усі, рано чи пізно, впоралися зі своїм завданням, і до 17 години дев`ять багать горіло в шаховому порядку на місці майбутнього «ліжка на вугіллі». Зверху розгорівшогося багаття були укладені сухі стовбури беріз для утворення вугілля. Для їх прогорання потрібно було близько двох годин, тому тренер-психолог на цей час зібрала всю команду для продовження тренінгу.
Коли гілки прогоріли, було вже темно. Всі дружно і рівномірно розподілили по всій площі вугілля і засипали їх трьох сантиметровим шаром піску. «Ліжко» було готове, але спати на ньому було дуже спекотно ще близько двох годин, тому шеф-кухар, який брав участь в автономці, почав готувати грибну юшку, яка на другий день голодування виявилася дуже смачною, хоча і не мала а ні сіллі, а ні спецій.
Спати на вугіллях було дуже тепло. Вугілля зберігали тепло близько 17 годин, що досить непогано в даному положенні. Розуміючи відповідальність за свою команду, кожен черговий і в цю ніч гідно впорався з поставленим перед ним завданням охорони групи від хижих тварин.
Третій день автономки
Після пробудження і ранкового вітамінного напою, було поставлене нове завдання - повернути встановлений вчора на вершині прапор в команду. Під час цього завдання вирішувалося декілька завдань: перевірка засвоєних навичок в просторовому орієнтуванні, пересування до мети передової команди і назад за встановлений інструктором час, забезпечення іншими учасниками експедиції повернення передової команди в строк за допомогою сигналізації на маршруті.
Для повернення передової команди була прийнята тактика сигналізації на маршруті, для чого на початку і в середині маршруту руху групи було розведено на найвищіх точках багаття. Коли команда зняла свій прапор, спостерігаючий на проміжному пункті додав у вогонь хвою, яка дала густий білий дим. При наближенні команди вогонь в проміжному пункті був загашений піском, що стало сигналом для підкидання хвої в початковому пункті маршруту. Так, без зволікання, передова команда змогла найбільш швидко дістатися до базового табору, не загубившись серед безкрайніх пісків.
Далі чекали нові тренінги з командоутворення і невеликий (близько години) відпочинок перед нічним переходом. До цього часу у багатьох закінчилася питна вода. Тому довелося набирати воду прямо з стоячих джерел, очищаючи її і знезаражуючи за допомогою коагулянту.
Очистивши, таким чином достатньо води, о 18 годині група вирушила в дорогу назад. Так як небо було затягнуте хмарами, і зривався невеликий дощик, орієнтування в нічний період за зірками було не можливо, тому направлючий орієнтувався спочатку по заграві від зайшовшого Сонця, а потім по сяйву від населеного пункту до якого ми рухалися.
До цього часу всі учасники нічного переходу чітко знали своє місце в строю і режим пересування. Ніхто вже не відставав і, практично, не виривався вперед. Під час пересування категорично заборонялося користуватися ліхтариками, але йти по світлому піску в нічний час особливих труднощів не становить.
З привалами і зупинками, ближче до півночі знайшлося відповідне місце для нічлігу. Вночі важко знайти підходяще місце для ночівлі, тому основною умовою була сухість і захист від вітру. Для нас черговим будинком став невеликий березняк з двома соснами. Учасники експедиції розташувалися на траві та опалому листті під берізками і соснами. Всі були втомленими, але задоволені собою. Насолоджуватися цим незвично чистим і смачним повітрям з хвої, трави і березового листя залишалося менше доби...
За вже відпрацьованою схемою, чергові зайняли місце біля багаття, а решта занурилися в солодкий сон. Спати було тепло і м'яко, завдяки підстилаючої поверхні, що складалася з опалої хвої і листя, до того ж дерева і трава захищали від вітру, а нічь видалась неймовірно теплою.
Четвертий день автономки
Мабуть, це була єдина ніч, проведена з комфортом, якщо це слово взагалі доречно в подібних умовах. Нутро колеги поділилися між собою горішками, родзинками і шоколадом з аварійного запасу, випили хвойного напою і приступили до відпрацювання навичок з очищення води. І якщо з знезараженням, все більш-менш зрозуміло - кип'ятіння, коагулянт, дистиляція, то над очищенням потрібно було попрацювати.
Для очищення (фільтрації) води група розбилася на дві команди. Одна команда очищала воду в «ганчір'яному» фільтрі, інша - в «пластиковому».
У якості «ганчір'яного» фільтра використовувалася футболка, зав'язана у верхній частині на вузол і наповнена шарами вугілля, хвої і піску. У якості «пластикового» - 1 літрова ПЕТ пляшка з обрізаним дном і наповнена такими ж фільтруючими елементами. Обидва фільтра впоралися з очищенням на «відмінно».
Для знезараження використовувався сонячний дистилятор і кип'ятіння води в літровій ПЕТ пляшці. Всі способи підтвердили свою спроможність і ефективність, тому після розбору вчорашнього дня і розгляду способів подачі сигналу лиха в пустелі в разі екстремальної ситуації, об 11 годині група рушила до фінішу в бадьорому настрої.
Але, на першому ж привалі їх чекав останній не зовсім приємний сюрприз. Борючись з втомою і голодом, їм належало винести з пустелі свою колегу з імітацією перелому тазостегнової кістки. Дане випробування ставило перед собою мету не тільки відпрацювання навички надання першої медичної допомоги в разі отримання травми, а й командну роботу з евакуації постраждалої до місця надання кваліфікованої допомоги.
Не без деяких зауважень і підказок, члени команди за 30 хвилин іммобілізувати постраждалу і спорудили для неї імпровізовані носилки. Усі в тій чи іншій мірі працювали на результат, тому через дві години, пройшовши більше кілометра, команда прибула до фінішу.
Даний тренінг показав, що крім зміцнення згуртованості команди, визначення її мотивації і перегляду деяких життєвих цінностей, члени експедиції по автономному виживанню в безлюдній місцевості придбали необхідні для існування в подібних умовах навички, відкрили в собі і своїх колегах нові якості, отримали заряд енергії і масу вражень поряд з оздоровчим ефектом. За три доби учасники тренінгу підвищили свої показники у фізичному розвитку і витривалості, скинули від 2 до 8 кілограм зайвої ваги, при цьому, не втративши позитивного настрою, і зміцнивши прагнення в підвищенні дохідної частини своєї компанії.
