Автор звіту:
Ідея здійснити пішохідний похід нашою командою зародилася вже декілька років тому. З тих чи інших причин реалізувати цей задум не вдавалося. Йшли роки, змінювалися люди в команді.
Цього року змінилась більшість членів команди. З новими учасниками туристичного гуртка досить впевнено виступили на декількох змаганнях, після чого було вирішено, йдемо в похід. Вирішили - зробили.
В п'ятницю, 22.10.2010 року о 16.10 ми відправились з автовокзалу рідного міста до села Кияниця, Сумського району. О 17.00 ми вже милувалися дивовижною красою озера, на іншому березі якого, серед золотих столітніх дерев парку величаво замер палац Ліщинських.
Зробив декілька фото знімків на пам'ять ми вирушаємо до самого маєтку. Велич будівлі вражає... Стіни більш за метр завтовшки, могутні колони, вражаюча ліпнина на стінах.
По переду центрального входу знаходиться невеличкий фонтан. Колись, з його джерел лилась вода, лагідно дзюркотала та милувала око власників та їх гостей. Прогулюючись стежками парку підходимо до озера. Кришталево чиста вода, поверхня, немовби дзеркало відбиває бездонне чисте небо над головами...
Йдучи до парку підходимо до південних дерев.
Йдемо діла. Колись, вздовж паркових алей знаходились альтанки, лавочки, прогулюючись між столітніх дубів мешканці спілкувалися, чаювали в тіні крон могутніх дерев. А зараз лише невеличкий спортивний майданчик залишився від людей.
Недалеко від озера, через яр розкинувся могутній цегляний міст.
Оглянувши цю сторічну споруду ми повертаємося до маєтку та взявши наші рюкзаки вирушаємо далі.
Пройшовши село входимо до лісу. Сонце вже сховалося за горизонтом, та від світла місяця в лісі все непогано видно. Йдемо під зорями по лісовій дорозі, ковток свіжого повітря, шелестіння листя під ногами, дружня розмова надають сил йти все в перед і в перед. Ще декілька поворотів і перед нашими очима постає дерев'яна акра.
Це "двері" до заказника: мінеральне джерело "Вакаловщіна". Знову декілька знімків і спускаємося до в низ. До джерела веде дерев'яний настил. Поряд стіл та лавки. Дзюрчання джерела, місяць, зірки на небі додають чарівності цьому місцю. На ночівлю було вирішено стати дещо вище джерела.
Обираємо місце, ставимо намети, розводимо вогнище. Кружка гарячого чаю з печивом та тепло вогнища, дружня компанія та безкрайній простір рідного краю... це неймовірне відчуття. Потім була вечеря, розповіді про минулі подорожі, цікаві випадки, спогади... Вже значно за півночі, остання пісня та не поспішаючи йдемо лягати спати.
Промені утрішнього сонця пронизують ранковий туман. Листя, зірвавшись з гілок дерев неспішно падають на землю. Всі ще сплять, розвожу вогонь, йду до джерела за водою. По краям струмка, між травинок нічний мороз сковав воду, пожовкле листя немовби кораблі пливуть по поверхні води. Ставимо на вогонь котел з водою. Поступово на поверхні води з'являються бульбашки кипіння. Всипаємо всі необхідні інгредієнти. Тим часом прокидаються всі інші учасники нашого походу.
Невдовзі сніданок готовий і всі дружньо усаджуються навколо вогнища з мисками запашного супу. Поснідавши збираймо речі та йдемо далі.
Вздовж струмка виходимо до озера. Варто зупинитися та озирнутись.
Неймовірна тиша лісу, промені сонця, дзюрчання води навіюють на спогади. Трохи помилувавшись неймовірними кольорами осінньої природи йдемо далі. За селом повертаємо з асфальтної дороги та йдемо по стежці.
Дихаючи повними грудями чисте повітря зовсім не помічаєш підйомів та спусків. Піднявшись на новий схил озираєшся, навколо безмежні луги та ліси рідної країни.
Не варто відмовляти собі в можливості зупинитися, затримавши дихання заплющити очі та згадати тепло рідної домівки, запах материнського обіду та її голос... голос найріднішої тобі людини.
Продовжуючи свій шлях ми зовсім скоро виходимо до села Зелений Гай, до рідного Псла. На галявині нас вже чекали наші друзі з гарячим обідом.
Після чого були нові знайомства, спогади, враження, пісні. Наступного ранку всі не поспішаючи почали роз'їжджатися по домам.
Ідея здійснити пішохідний похід нашою командою зародилася вже декілька років тому. З тих чи інших причин реалізувати цей задум не вдавалося. Йшли роки, змінювалися люди в команді.
Цього року змінилась більшість членів команди. З новими учасниками туристичного гуртка досить впевнено виступили на декількох змаганнях, після чого було вирішено, йдемо в похід. Вирішили - зробили.
В п'ятницю, 22.10.2010 року о 16.10 ми відправились з автовокзалу рідного міста до села Кияниця, Сумського району. О 17.00 ми вже милувалися дивовижною красою озера, на іншому березі якого, серед золотих столітніх дерев парку величаво замер палац Ліщинських.
Зробив декілька фото знімків на пам'ять ми вирушаємо до самого маєтку. Велич будівлі вражає... Стіни більш за метр завтовшки, могутні колони, вражаюча ліпнина на стінах.
По переду центрального входу знаходиться невеличкий фонтан. Колись, з його джерел лилась вода, лагідно дзюркотала та милувала око власників та їх гостей. Прогулюючись стежками парку підходимо до озера. Кришталево чиста вода, поверхня, немовби дзеркало відбиває бездонне чисте небо над головами...
Йдучи до парку підходимо до південних дерев.
Йдемо діла. Колись, вздовж паркових алей знаходились альтанки, лавочки, прогулюючись між столітніх дубів мешканці спілкувалися, чаювали в тіні крон могутніх дерев. А зараз лише невеличкий спортивний майданчик залишився від людей.
Недалеко від озера, через яр розкинувся могутній цегляний міст.
Оглянувши цю сторічну споруду ми повертаємося до маєтку та взявши наші рюкзаки вирушаємо далі.
Пройшовши село входимо до лісу. Сонце вже сховалося за горизонтом, та від світла місяця в лісі все непогано видно. Йдемо під зорями по лісовій дорозі, ковток свіжого повітря, шелестіння листя під ногами, дружня розмова надають сил йти все в перед і в перед. Ще декілька поворотів і перед нашими очима постає дерев'яна акра.
Це "двері" до заказника: мінеральне джерело "Вакаловщіна". Знову декілька знімків і спускаємося до в низ. До джерела веде дерев'яний настил. Поряд стіл та лавки. Дзюрчання джерела, місяць, зірки на небі додають чарівності цьому місцю. На ночівлю було вирішено стати дещо вище джерела.
Обираємо місце, ставимо намети, розводимо вогнище. Кружка гарячого чаю з печивом та тепло вогнища, дружня компанія та безкрайній простір рідного краю... це неймовірне відчуття. Потім була вечеря, розповіді про минулі подорожі, цікаві випадки, спогади... Вже значно за півночі, остання пісня та не поспішаючи йдемо лягати спати.
Промені утрішнього сонця пронизують ранковий туман. Листя, зірвавшись з гілок дерев неспішно падають на землю. Всі ще сплять, розвожу вогонь, йду до джерела за водою. По краям струмка, між травинок нічний мороз сковав воду, пожовкле листя немовби кораблі пливуть по поверхні води. Ставимо на вогонь котел з водою. Поступово на поверхні води з'являються бульбашки кипіння. Всипаємо всі необхідні інгредієнти. Тим часом прокидаються всі інші учасники нашого походу.
Невдовзі сніданок готовий і всі дружньо усаджуються навколо вогнища з мисками запашного супу. Поснідавши збираймо речі та йдемо далі.
Вздовж струмка виходимо до озера. Варто зупинитися та озирнутись.
Неймовірна тиша лісу, промені сонця, дзюрчання води навіюють на спогади. Трохи помилувавшись неймовірними кольорами осінньої природи йдемо далі. За селом повертаємо з асфальтної дороги та йдемо по стежці.
Дихаючи повними грудями чисте повітря зовсім не помічаєш підйомів та спусків. Піднявшись на новий схил озираєшся, навколо безмежні луги та ліси рідної країни.
Не варто відмовляти собі в можливості зупинитися, затримавши дихання заплющити очі та згадати тепло рідної домівки, запах материнського обіду та її голос... голос найріднішої тобі людини.
Продовжуючи свій шлях ми зовсім скоро виходимо до села Зелений Гай, до рідного Псла. На галявині нас вже чекали наші друзі з гарячим обідом.
Після чого були нові знайомства, спогади, враження, пісні. Наступного ранку всі не поспішаючи почали роз'їжджатися по домам.
