ЭЦ ТУРБАЗАУкраина, 40001, г. Сумыул. Герасима Кондратьева, 6 |
|
Автор звіту: Крімер Борис
Ржачно-жрачний туристський похід 1 категорії складності пішого туризму, десь так 3 к.с. харчового туризму, 2 к.с. алкогольного туризму (з елементами 4.к.с.)
Маршрут Яремче – перевал Столи – хребет з полонинами з якого добре видно інші хребти – гора Плоска – гора Братківська – гора Дурня – перевал Легіонів – хребет Таупшширка – урочище Пекло – гора Сивуля – по хребту за Сивулею – перевал без назви – гора Ігровець – гора Висока – під гору Середню – село Стара Гута – Манявський водоспад – село Манява – Манявський скит – Надвірна – Франик
Група в повному складі
Дійові особи:
Женя – керівник
Штурман Сергій „Петровіч” і завгосп-фінансист Ясміна
Ремонтник Боря
Медик Льоша
Фотограф Віталік
Юнга – Женя
Зайчики Віка і Коля....
1 травня!!! Початок маршруту...в день солідарності трудящих частина трудящих розпочала похід в містечку Яремча)))
туристи на старті
Розпочала так швидко, що не встигла запримітити жодну з місцевих пам”яток – як от водоспад Пробій, сувенірний базарчик і того гуцула коло базарчику, у якого всі дівчата на колінах фотографуються))) Розпочала також активно, настільки активно, що дорогу на виході з містадуже довго вибирали і правильну знайшли тільки спробувавши рухатись кількома іншим аж до розуміння, що це не туди))) Активно й продовжили – спочатку кудись видерлись..... по ходу дуже нічогенько пообідали в основному поїздатою їжою з суттєвими вкрапленями прикупленого на базарі місцевого хавчику (сир – не складно здогадатись, він у горах дуже смачний) ..... потім кудись спустились по хорошій дорозі, якої рік назад ще не було, далі до кінця дня впевнено шпацерували по майже рівній стежині аж до місця ночівлі. Десь ми таки є, керівник мабуть знають де…
День запам’ятався обідом (харчуючись виключно по розкладці у наступні дні ми його частенько згадували), першою нафтовою вежою і геніальними мостами, на які з жодного берега річки попасти неможливо))))
Перший обід
В України є трохи нафти (мабуть з російського нафтопроводу качають) ...принаймні було поки ми там крутити щось не почали)
„Ну кто так строит, кто так строит..????”
Зате яка була ночівля......в чудовій колибі в чудовому місці....... Виявилось що спати гуртом дуже весело)))))))) ржачки виникали якось самі собою....казки на ніч і храп сусідів зливались в єдину симфонію. Тут же в результаті перекручувань виразів Жені народилась геніальне словосподучення про „еректуальні думки”, яке супроводжувало нас весь похід))) спати було тепло і весело, вечеря була смачна, одяг був сухісінький....коротше - рай туриста))))
Перша колиба
Ніч у колибі
Ранковий краєвид
На ранок чудова погода і бадьоре продовження маршруту
Другий день виявився найважчим......напевне склались до купи акліматизація досить немаленькі як для Карпат перепади висот, холод протягом майже всього дня (але більшість без дощу). Півгодинки підйому – півгодинки спуску і ми на перевалі Столи))) Тут в напіврозваленій двоповерховій (!!!) колибі мешкає підстаркуватий російськомовний вуйчик (напівкацап – напівгуцул мабуть...), який умудрився впізнати фізіономію нашого керівника:
Кацап-гуцул: ти тут того року був!!
Женя: був
Петровіч: ми і зимою тут були, ночували ..
Кацап-гуцул: а, значить це ви мої дрова попалили????”)
А в цілому виявився дядьком мирним і веселим))
Зустріч з аборигеном
Далі був злет на хребет, назву якого я ніяк не можу запам”ятати.....злет в один перехід вийшов – ми вперше вийшли на хребет, вперши побували на полонині, вперше здалека побачили високі Карпати – Свидовець з одного боку (ох який він потужний, коли засніжений і овитий хмарами) і Горгани з іншого, вперше побачили стовпчики на старому польсько-чеському кордоні (дня три по тому вони нас не покидали майже.....чи ми їх)))), вперше відчули що нам холодно, коротше – момент пам’ятний))
Карманка на полонині
А далі була досить складна частина походу – на хребті було мокро і холодно, а після обіду близько 4 км спускались по руслу річки (нам це видалось розумнішим ніж дертись через бурелом по березі).....з падіннями і матюками стрибали по каиінцях і гіляках над водою… відчуття були ефектні – воднопішоходники, значить)) під вечір знову підйом – не те щоб великий, метрів 250 всього треба було набрати, але дався дуже важко....спочатку піднімались по заболоченій канаві з під струмка а далі дерлись через бурелом) Потім же був спуск всліпу через ліс керуючись виключно жпс....а далі трохи по річці і знову підйом під Братківську. Особливого антуражу цьому всьому додала знайдена пастка на ведмедя і відчутний ведмежий запах в деяких місцях........ в результаті на дворі колиби, де ми надумали начувати туристи тупо попадали від нестачі сил......але до цього часу виглянуло сонечко, ми розпалили грубку, знайшли джерело і ічерез півгодинки після падіння самопочуття було в нормі ))
Наша друга колиба
Спати було тіснувато, але весело))))) та й тіснувато було тільки до першої години ночі, коли Петровіч не витримав храпу сусідів і пішов ставити палатку......сусіди того майже не помітили)
Третій день розпочався бадьоро – сонячно весело, і в передчутті насиченого трудового дня. Зранку наша колибка зробила спробу суіциду – від гарячої грубки загорілись старі дерев’янні частини – гасили водою з пляшок, а то сюрприз був би гуцульським пастухам за декілька тижнів...)))))))))
Гасіння пожежі
Краєвид з полонини під Братківською)
Штурм Братківської з самого початку якось не залагодився – спочатку ми довго дуже виходили з табору, потім лиш після півгодинної розвідки знайшли стежину яка мала вивести нас на гору....а коли піднялись вище зони лісу то зрозуміли що по запланованому маршруту ми не підем – кулуар виявився лавинонебезпечним трохи..трохи зовсім))))) довелось шукати інші маршрути.....крутий тривалий підйом давався нормально, поки не почався жереп….оті 300 метрів що ми про ньому проривались, обдираючи одяг і тіло і матюкаючи все на світі, запам’ятались надовго... А ще на схилах виявилось досить багато снігу – навіть спробували скористатись бахілами (в поєднанні з шортами і кросівками у мене виглядало ефектно). і рубати східці при підйомі на сніжниках - що не кажіть а Карпати таки гори.....
Куди піти, куди податись....
Привал на злеті – на задньому плані наш запланований маршрут))
Кроси, шорти і бахіли – турист готовий до сніжних схилів
Майже на хребті – тут уже сніжнички солідні
На хребет вийшли ми трохи далі Братківської, що й не дивно, враховуючи відсутність маршруту і наявність жерепу)) і на неї вже зганяли в радіалку...пізніше...після обіду з видом на ту ж Братківську))) Обід випадково доповнився великою кількістю знайденої перестигшої, пролежавшої під снігом смачнющої журавлини – стадо туристів керуючись природніми інстинктами довго паслось на ній))))))
Але й панорама з Братківської на Свидовець – краєвиди вражаючі....))))) тут вперше зіткнули з окопами часів Першої світової війни на вершинах вздовж хребтів (згодом ми їх бачили майже на всіх високих хребтах) – згодом їх дуже багато буде (невже якийсь дурень умудрявся оце штурмувати....хоча той хто їх будував не набагато більше себе беріг)
Обід з видом на Братківську
Туристи пасуться
Нарешті на вершині Братківської
Майже Кавказ – на фоні потужний Свидовець
Розслабон..
Секс високогірний...
Тантра-йога високогірна
А керівник все думає куди б це його далі попертись...
Майже Тітанік....лиш не тоне))))
Далі досить бадьоро пошурували по стежині на хребті))) Наступна серйозна вершина Дурня.....була вправно обійдена траверсом через засніжені схили (довелось в шортах по пояс в сніг провалюватись))) ..по снігу досить довго пиляли....а потім знову по хребті по хорошій стежині вздовж якої росла величезна кількість крокусів))))))) На спуску з хребта зустріли групу з 4 чоловіків різного віку які гуляли горами то насолоджуючись краєвидами, то сварячись між собою через стежину...Тривалий спуск....перевальчик.....загублена стежина....довгі пошуки правильного шляху....кілька перепадів рельєфу і ми на перевалі Легіонів, а тут безліч народу (більшість-гості з близького зарубіжжя), сила наметів, гарні краєвиди і просто чудовий захід сонця.....відбій, перша ніч в наметах)))
На схилі Дурні
Захід сонця на перевалі Легіонів
Початок найважчого за планом дня.....налаштувавшись на напружену днину, злітаємо на хребет Таупширка і до обіду в швидкомуу темпі рухаємся – то через жереп (але цей раз по прорубаних стежках), то через ліс, то по полонині, то по засніжених схилах...немаленькі перепади висот і швидкий рух забирають багато сил, не всі витримують навантаження і в один момент пробігає думка, що можливо доведеться відмовитись від підйому на Сивулю(( Все ж до обіду ми підходимо під Сивулю, минуючи урочище під назвою Пекло))
Підйом на сідловину хребта виявився не дуже важким, хоча й крутим досить...повільно перебираючи нозями за півгодини виходим на хребет, а ще хвилин 20 після привалу на саму вершину...... на мою думку це найгарніше місце в Карпатах!!!!! (з тих місць де я був поки Краєвиди неймовірні, розсипи величезних каменюк (власне це і є Горгани) та засніжені схили додають особливого антуражу.....з цієї гори просто не хочеться іти......
Далі ще був нескладний рух по хребті, блукання на якісь вершині, спуск вниз і табір на безіменному (для нас) перевалі.... Знизу Сивуля виглядала просто засніженим монстром, підніматись на яку це своє життя не шкодувати і дуже приємно було бачити це вже після спуску з неї)))) знову чудовий захід сонця.....посиділки коло вогню з позарозкладочним салом і віскі і міцний здоровий сон))))))
Перевал Легіонів зранку
На Таупширці – вигляд на Сивулю
По дорозі до Сивулі
Ми в Пеклі
Сідловина між Сивулями
Сонячні ванни
До вершини ще зовсім трішки......
Панорама з вершини – 0 цивілізації скільки бачить око !!!
Сонце, сніг і камінь – чудове поєднаня!!!
Група на найвищій точці Горган
Оце і є кайф туризму!!!!!!
Задоволено розлігся на каменюках...
Привал на кам’яних розсипах – власне „Горганах”
Знову чудовий захід сонця...
П”ятий день....і знову чудова погода, і знову гарний настрій, але відчуття напруги трохи впало...ми вже багато пройшли, впевненості в своїх силах хоч відбавляй....хоча ще чимало й залишилось.....
Цей день по суті один підйом і один спуск. Підйом на Ігровець - тривалий і пологий, півтори годинки ненапряжного руху і ми на вершині. Краєвиди теж хороші – навколо нас активно рухались хмари, ми вже приготувались були зіткнутись з ними лицем до лиця але вони таки побоялись трохи вступати з нами в пряме протистояння і таки не вирішили наблизитись. А може це дійсно Льоша щось вміє......... на вершині дурачились – пообтирались сніжком, поспівали дитячу пісеньку, граючи в сніжки і валяючись у ньому....і пошурували далі. Далі було трохи складно...спуск виявився далеко не таким простим як очікувалось.... Стежина на крутому схилі виявилась під снігом і ми нарешті відчули себе в справжніх горах - довелось прорубувати східці в снігу на схилі, поодинці повільно траверсувати лавинонебезпечні ділянки, користуватись палками в ролі льодорубів (я разок навіть впав і зарубався))), зриватись і їхати вниз по схилу, а потім повільно видиратись, спускатись по сипусі....все це заняло коло години)))) а далі нескладний тривалий спуск і до вечора ми вийшли в село Гута. На полонині гори Середня виявили 4 складених до купи рюкзака...мабуть хазяї кудись погнали в радіалку – по приколу залишили кожному з них по цукерці – хай поламають голови над тим що це було)))))))
Ігровець: хмара перекочується через перевал
На Ігровці
І знову сніг, камінь і небо- все поруч!!!
Козаки!!!
Козаки вправляються) (подурачитись це святе)
Насніжне графіті аборигенів
А туристи все пасуться – і байдуже що ніяк дорогу далі знайти не можуть)))
Гора Висока, здається....чи Середня....але все-одно гарна
Спуск по сипусі
Траверс сніжного лавинонебезпечного схила
Неслухняні дівчатка зриваються і потім довго пиляють до верху
Туристи на снігу – правда ж гарно))))
Подарунки невідомим туристам
Ну і як по цих знах зрозуміти де синій маршрут???
Ввечері ми розслабились....зняли в селі хатинку двоповерхову на толпу (400 грн за такий будиночок дуже божеска ціна), затарились пивом і солодощами у місцевому магазинчику, відмились.....трохи відіпрались...відіспались у м’якому ліжечку....коротше піддались спокусам цивілізованого відпочинку)
Тісні обійми комфорту!!!
Ех....як давно цього хотілось))))
Відпочинок!!!!
Конкуренція за зручності!!!
Вночі йшов дощ......
На ранок ми побачили справжні Карпати – в хмарах, з димкою...з перманентним невеликим дощиком.......ох як важко після цивілізації дався нам невеличкий підйом......зате в лісі було цікаво – різнокольорові слимаки (сині....червоні...великі) та повільні ніби накурені саламандри весь час перетинали нам шлях))) В цей день ми нарешті по справжньому блуканули – на маршруті виявився бардак, зазначених троп не існувала а маркера то втрачались то з’являлись в несподіваних місцях, коротше 2 втрачених години, декілька лишніх км і скількісь там лишнього набору висоти. Далі маршрут був спокійнішим і під вечір ми добрались до Манявського водоспаду, на якому стали табором – місце неймовірне...каскад водоспадів (найвищий – 16 м) в скелястій зарослій соснами ущелині, куди нечасто заглядає сонце...і абсолютно безлюдний.
Після неочікувано напруженого дня...ще 2 км й табір)
Ось він – сам манявський водоспад!!!
На другий день відпочили на славу!!!! Позасмагали на кам’яних плитах…перекімарили там же, скупнулись у водоспаді.....і просто ловили кайф від неторопливого спілкування з Карпатами – маршрут вже пройдено і ми просто відпочивали))) Після обіду прогулялись до Манявського скита через село Маняву....заглянули до нього на екскурсію і стали табором поряд. Скит виявився маленьким та симпатични м – ввечері там не було туристів і він дійсно нагадував відособлене від буремного життя місце існування монахів) ще більше сподобався камінь з цілющою водою трохи далі за скитом – сильне місце. Стара каменюка була списана старими надписами інколи кількасотлітніми, та й саме місце древню історію мало- там ще Данило Галицький вмивався)) Взагалі історію Маняви пи освоїли в місцевій кафешці – барменша люб’язно принесла нам почитати твро дітей манявської школи про своє село – було цікаво та пізнавально)
Пляжа над водоспадом – чудове місце)))
Найменший з Манявських водоспадів))))
На вигляд – майже тропіки)))
Уроки туризму у Гуру!
Керівник задоволений походом!
Купання у водоспаді – як же це класно!!!!!!
Відпочивати можно по різному
Так не хотілось звідси йти...
Манявський скит – кінець поїздки))
Після Маняви насзалишилось четверо – Ясміна, Петровіч і Льоша вирішили таки на день раніше повернутись до Києва, а ми почалапали до Надвірної...по дорозі знайшли чудову галявину, щвідки відкривалась панорами на декілька найближчих сіл і повсюдно стирчали нафтові вежі (Український кувейт)))). Один місцевий лісоруб щиро вирішив нам допомогти і дуже довго пояснював що - отам треба йти на право..показуючи при цьому рукою вліво))) на останок сказав що ми „трохи того....странні”, що такі відстані без машини ходимо)))))
Наступна ночівля була коло Надвірної – на високому березі річки в 15 хв ходу від центру міста))) запам’яталось місце гостювавшими вночі зайцями і велитенськими равликами, які стадами повзали по стежках.....
На другий день нас чекав Івано-Франківськ, гуляння на день міста і поїзд на Київ ввечері))))
Прощання з горами....
Шпигуни Нато досліджують українські нафтопромисли!!!
Напевно непогано мати нафтову вежу на городі..
На штурм Пнівської фортеці!!! Руїн Пнівської фортеці.....
Івано-Франківська ратуша...
Вештання по місту.....
Залізничний вокзал у Києві – завершення маршруту!